Позови меня с собой.

     На сентябрьском заседании Клуба поэзии  Наталья Тен  подготовила доклад о  творчестве Татьяны  Снежиной, поэтессы и певицы. Настоящая фамилия – Печенкина, родилась  14 мая 1972 года на Украине. Автор более чем 200 песен и множества стихов.

  Самые дорогие воспоминания любого человека – воспоминания о своем детстве, отце, маме, о том беззаботно – радостном  восприятии  мира, которое никогда уже не повторится.  Таким воспоминанием у Татьяны Снежиной  была Украина.

Из теплого,  плодородного края с  мелодичными украинскими напевами семья переехала  на суровую землю Камчатки.

Года в три-четыре у Тани были первые  «эстрадные» выступления  под бурные аплодисменты гостей и родителей. Под занавес «концертов» -- первые  детские стишки.   Одним словом  --- Детство.

   Потом школа и новый переезд в Москву.  И  первое осознанное потрясение  в жизни – потеря друзей, которые остались за тысячи непреодолимых километров в том суровом и прекрасном крае.

Стали приходить  грустные и вместе с тем лирические строки.  Плодородной почвой к этому стали томики  Цветаевой, Пастернака, Гейне. Огромным потрясением для Тани стала смерть  кумира  великого Человека и Поэта – Игоря  Талькова. Очередной переезд в Сибирь в город  на Оби – Новосибирск. Она вновь пережила  потрясение потери, как когда-то в детстве.  Тоска не оставляла ее ни днем ни ночью. И так стали рождаться песни, иногда по две-три за ночь.  Таня записывала свои песни в домашней  студии на кассеты и   отправляла   их в Москву по просьбе друзей.  Одна из кассет, по воле случая,  случайно попала  на Таганку  в студию «КиС-С».   Через день ей позвонили: «Готовы работать».  Вскоре вышел первый альбом «Вспомни со мной» , двадцать одна песня.

    Огромную популярность  сразу же приобрели «Музыкант» в исполнении Кристины Орбакайте,  «Сон» -- Татьяны Овсиенко, «Песня для тебя» -- Михаила Шуфутинского, «Было  время» -- Льва Лещенка, «Дом на высокой горе» -- Лолиты  Милявской,  «Что стоит жизнь моя» -- Николая Трубача, и многие другие.

   Татьяна Снежина спешила жить: писала стихи и песни, романсы, рисовала. И все у нее получалось прекрасно.

 Меньше чем за месяц у Татьяны и Сергея Бугаева, музыкального продюсера,  должна была состояться свадьба.

   Словно предчувствуя  беду на  презентации нового продюсерского  проекта настоящим потрясением для  собравшихся на этой «тусовке» были неожиданно  исполненные  Татьяной, вместо  ожидаемых эстрадных песен , два романса  «Звезда моя» и  «Если я умру раньше времени…»

Звезда моя, ты не сияй в печали,

Не обнажай души моей при всех,

К чему всем знать, что нас с тобой венчали

И райский ад, и непорочный  грех.

Через три часа Сергей  Бугаев    и Татьяна  уедут , и последнеее,  что услышит публика из ее уст, будут слова романса:

Если я умру раньше времени ,

Пусть меня унесут белые лебеди

Далеко, далеко,  в край неведомый,

Высоко, высоко, в небо светлое…

По непонятной закономерности талантливые люди  почему-то умирают  очень рано. Так случилось и с Таней…  Меньше чем за  месяц до своей свадьбы с  Сергеем  Бугаевым музыкальным продюсером, 18 августа 1995 года  они и их друзья отправились в предсвадебное путешествие в горы  Алтая.  Все, что знаем мы о случившемся – из скупых милицейских  протоколов и показаний свидетелей:

  «21 августа 1995 года на 106-м километре Черепановской трассы  Барнаул – Новосибирск микроавтобус «Нисан» столкнулся с  грузовым автомобилем  МАЗ».

   Сейчас, когда уже прошло 23 года, как нет с нами Татьяны, можно твердо сказать, что память о ней нашла  тепло в  миллионах и миллионах  человеческих душ,  а значит, жизнь ее продолжается…

      Не отступая от традиций Клуба мы  слушали новые  песни нашего барда Петра Мизина и  нового члена

В завершении заседания  по традиции мы слушали новые  песни нашего барда  Петра Мизина. В этот раз ему компанию составила  Светлана Шерстюкова, которая под гитару исполнила свои песни.

Исполнение и тематика  песен у них кардинально разные чем и интересны слушателям.

Поетичне мереживо смолінчанок.

 Не шукайте таланти далеко,

 Вони поруч, лиш  руку  подай.

   Вже стало доброю традицією запрошувати  поетів аматорів  на гостину в літературну вітальню Смолінської бібліотеки №1.  Я рада з того, що список почесних гостей з кожним разом все збільшується.  А до бібліотеки  завжди спішать небайдужі  до українського слова люди.

   Наш край неповторний у своїй красі. Він такий єдиний на  цілий світ. Тож не дивно, що серед такої краси народжуються і красиві, гарні люди, як зовнішньо так і  багаті духовно.  Природа завжди  зачаровувала своєю красою, надихала людину на творчість.

Поезія, як весна, вона пробуджує людину. Поезія – це життя, а для романтичних і обдарованих людей – це стимул для написання поетичних творів. Саме такими є Наталія Васильєва, Тетяна Чміль та Лариса  Микитенко наші прекрасні  смолінчанки.   Вони володарки бентежного серця й  неспокійної вдачі,  душа яких не позбавлена обдарованості бачити світ, як пісню. Долаючи життєві негаразди та радіючи кожному новому дню, діточкам  і просто життю вони  пишуть  вірші.

Навколишній світ не раз ставав темою творів   поетів, художників і письменників, які намагаються за допомогою фарб і слів передати всю його красу.   Природа завжди зачаровувала своєю красою, надихала людину на творчість. Мінлива й унікальна, дивовижна та неповторна її краса.

Незалежно від пори року природа чудова. Навесні можна спостерігати її пробудження, влітку — буйство фарб. Осінь — це деякий смуток, в’янення, що не позбавлене своєї принади, а зима — сон, казка. Не можна передати словами  те зворушливе відчуття, коли бачиш перший пролісок весни, або вдихаєш запах бузку, що наповнює повітря  свіжістю. А літня гроза, яка раптово змінює сонячну спеку, хіба не чудове явище? Морозний день, дерева одягнені в свої білі шуби, хрусткий сніг під ногами, що змушує жмуритися яскраве сонце, — все це зима, інший неповторний період. Своєрідна чарівність природи в осені: жовто-червоне листя, що танцює у хороводі, дрібний дощ з ранку, перші сніжинки. Це лише мала частина розмаїття природи, яке може бачити людина.

   Наші  поетеси пишуть свої вірші не лише про природу,  їх тематика  торкається  різних життєвих та суспільних проблем, відносин, почуттів.

Кожна  з виступаючих поетес  розповідала про себе, про те, що її  надихає на творчість, в який період року чи дня приходить натхнення. Читали свої вірші .

  Слухачі засипали  наших поетів аматорів питаннями.

На хвилі емоційного піднесення  учениця 9-Б класу  Смолінського НВО  Анна Балан, яка теж пробує свої сили в поезії,    зачитала свої власні вірші.

  Це й не дивно,  адже у читальній залі  бібліотеки зібралися  шанувальники поетичного слова, щоб поринути у світ прекрасної і чарівної поезії.

Поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народжується не на Землі, а десь у височині блакитного неба. Поезія відіграє одну з провідних ролей у духовному збагаченні людини.

  Ця зустріч дала нам усім   змогу переконатися в тому, що не треба шукати відомих талановитих людей    десь в інших містах – вони живуть поруч. І їх поетичні рядки  написані на рівні з маститими поетами. 

Повірте,  ми насолоджувалися  тими творами, які нам запропонували Тетяна Чміль, Наталія Васильєва, Лариса Микитенко.

Лише  шкода, що  вони поки що не видали свої збірки, але для цього є поважні причини.

 По тематиці заходу  в бібліотеці була оформлена книжкова виставка «Поезія – це музика душі», на якій представлені збірки віршів  поетів Кіровоградщини: Володимира та Павла Бровченка, Тетяни Андрушко, Володимира Тільнова, Людмили Вербовської, Антоніни Корінь, Валентини Левченко-Дигас та інших.

     Світ поезії прекрасний і незвіданий і кожен, хто потрапляє в нього отримує безодню естетичної насолоди і влаштовує свято своїй душі.

  Цей день став справжнім святом для усіх любителів поезії.

                                                            Наталія Сизранова.