Без права на забуття

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

Година – реквієм «Шокуюча правда. Голод» по відзначенню чергової  річниці Голодомору і вшануванню пам»яті його жертв  пройшла в Смолінській бібліотеці №1.Учасниками заходу стали учні 8-Б класу Смолінського НВО. Бібліотекар зазначила, що в історії українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. І одна з найстрашніших – Голодомор. Дізналися про причини і наслідки  цієї трагедії., переглянули відео «Про Голодомор на Україні 1932 – 1933 років», учні зачитали спогади про ті страшні часи свідків, що залишилися живими.  Пам’яті мільйонів людей, які загинули мученицькою смертю від голоду, пам’яті українських селян, які зникли з лиця землі, присвятили хвилину скорботи.  Всім присутнім пропонували пом’янути шматочком чорного хліба всіх тих, у кого в страшні голодні роки його не було. Учні прониклися тяжкими подіями того часу та із хвилюванням слухали розповідь.

Сповідую жалобу сумну

В недавній історії нашої України були такі лихі часи, коли людина не знала, чи виживе вона, чи ні, коли кожна мить могла стати останньою у житті. Біда приходила і не обминала, не щадила нікого – ні старого, ні малого. Це--  лихо з голодними очима й назва йому Голодомор. В пам’ять про ці  страшні дні в Смолінській бібліотеці №1 діє  меморіальна виставка «Ці дні сумні, без світла, без надії, в історії страшний лишили слід».

Сила добрих вчинків

«Лікарі на годину».

Все профессии важны,
Все профессии нужны.
Ведь профессий друг мой много
Выбирай свою дорогу
Всегда к знаниям стремись
Хорошенько ты учись.
Будет жизнь твоя чудесной
Всё в ней будет интересно,
Коль работа нравится,
То душа не мается,
Каждый день она поет
День бежит, а не идёт.

   Так діти  виростуть  і оберуть одну єдину, тільки їм привабливу професію і стануть  майстрами своєї справи. Принаймні так нам мріється.

Та поки що вихованці Смолінського ДНЗ «Ромашка» тільки ознайомлюються із великим світом професій.

14  листопада вихованці групи №8 мали унікальну можливість  вони обрали лише на одну годину, одну з найвідповідальніших професій – професію лікаря. Так - так діти стали лікарями КНИЖКОВОЇ лікарні!

Під впливом часу та не дбайливого використання не зовсім відповідальних користувачів деякі книжечки нашої бібліотеки терміново потребували ремонту, або, як говорять діти : лікування.

Вихователь старшої групи №8 Сухецька Анна Сергіївна  та бібліотекар створили всі необхідні умови для того, щоб діти показали   якнайкращу майстерність.  Діти розуміли, що від того наскільки гарно вони виконають роботу, залежить продовження життя книг.  Анна Сергіївна на власному прикладі демонструвала і розповідала всі  етапи  виконання роботи, а діти старанно повторювали завдання. Робота кипіла, в дитячих руках книги набували нового привабливого вигляду, термін їх використання було продовжено для наших читачів.

   В Книжковій лікарні діти-лікарі показали свою відповідальність, чуйність, майстерність. От якби такими були всі дорослі лікарі!

  Діти на відмінно справились із поставленим завданням. Відремонтовані книги знову займуть свої місця на книжкових полицях і  стануть корисними іншим дітям. Від імені  бібліотекаря     та наших користувачів вельми дякую за цю велику і цінну допомогу нашій книгозбірні вихованцям старшої групи №8 Смолінського ДНЗ «Ромашка». Ростіть здорові та щасливі!

Арт - вечір

Собори наших душ

Цей захід поєднав музику, поезію і картинний вернісаж – три троянди людської душі,  глибинний потяг душі людської до прекрасного.  Моя мета була представити  глядачам  місцеві таланти поетичного слова. Не дивлячись на те, що вже вийшла  збірка цих поетів,  люди все ж таки  тягнуться більше до живого слова, до живого спілкування. Адже вірші прочитані самим автором звучать зовсім по - іншому ніж читаємо ми.

То ж це було живе спілкування. Ведуча та автор сценарію вечора Наталія Сизранова  під тиху музику  «Осінній смуток  (М.Леграна, саксофон) зачитала віршовані рядки  «Що таке поезія»?   Привітала присутніх  у затишній світлиці  Смолінської бібліотеки №1, де зібралися люди не байдужі до чистоти духовних криниць, до натхненної творчої праці  та наділені великою  любов’ю до культурного розквіту нашого краю.

При оформленні декорацій в бібліотеці врахувалась осіння пора року,    був навіть використаний , як нині говорять , антикварний торшер, що дійсно створило домашній теплий затишок.

  Ведуча вечора знаходила  особливі слова, щоб представити кожного із шести запрошених  поетів нашого селища.

А саме: Тетяни Чміль, Лариси Микитенко, Наталії Васильєвої, Світлани Шерстюкової, Катерини Яковлевої.

Вони по черзі виходили на імпровізовану сцену, сідали на зручні стільці біля журнального столика та вели глядачів у свій особливий світ поезії. А він дійсно у кожного з них свій.

 Так, наприклад, про Катерину Яковлеву  ведуча говорила:

«Поезія, - писав Борис Пастернак, -завжди залишається тою, вищою за будь-які Альпи, висотою, що валяється під ногами: отож треба тільки нахилитися, аби її побачити і підібрати з землі».

    Такі перлинки   збирає у своїй творчості Катерина Яковлева, яку я і прошу до слова.

   А ось інший варіант:

  Осінь – це надзвичайна, чарівна і казкова пора року. Вона одягає   світ навколо   в  особливі шати,  і  все здається неймовірним і навіть звичайні  на перший погляд  речі,  стають незабутніми… Дерева, мов свічки,  палахкотять всіма кольорами осені, а земля вкрита жовто-багряним килимом опалого листя. Сивий туман окутав виднокрай. А я закутавшись у теплу шаль  зручно вмостившись в крісло на лоджії  насолоджуюсь неповторним ароматом  духмяного чаю тримаючи в руках збірку поезій  поринаю в спогади… Ось і осінь прийшла…

  Саме цієї чудової пори року народилася наша гостя, в творчому доробку якої 4 поетичні збірки, пісенна збірочка  «Музика весни у піснях Павла Гарбара», який написав  музику на її вірші.  І тепер ці пісні можна почути на поетичних вечорах в Кропивницькому. Також в 2009 році  вийшла у світ публіцистична книжка «Стежками роду мого».

Вона  любила і любить Україну – свою батьківщину, землю своїх батьків та дідів-прадідів, її пісні, звичаї… Любить зустрічати українські весни, милуватися цвітінням садів, любить травневі  дощі – теплі та рясні, любить бувати в місцях свого дитинства. І в той же час серед буденності та святості життя завжди знаходить час, щоб залишитися наодинці з поезією.

Я і із задоволенням  хочу представити вам  ту загадкову жінку, про яку я згадувала на своїй сторінці у Fesboc, і яка вперше завітала на поетичний вечір  -  Надію Артемівну Савицьку.

       Так знаходила привітні слова для всіх п’ти поетів нашого селища.

Усім присутнім запам’яталися музичні номери від  Еріки Багой, та вихованців гуртка «Художнє слово» керівник Дорофєєва Т.Г.

   На творчому вечорі  усі мали унікальну можливість   насолоджуватися  прекрасними картинами нашого земляка, депутата районної ради Юрченко Віктора Федоровича. Про його хобі в селищі мало хто знає, але роботи варті уваги, виконані дуже майстерно, не дивлячись на те, що Віктор Федорович ніде спеціально не навчався малюванню. Проте й і Ван  Гог здобув художню освіту самостійно.

Віктор Федорович захоплювався малюванням з дитинства, малював все, що малюють зазвичай діти. Головною подією його художнього дитинства  став дорогий подарунок батьків – розкішний набір акварельних фарб у дерев’яному пеналі, що казково пахли чимось невідомим. В школі урокам малювання відводив одне з перших місць. У старших класах нарешті придбав все необхідне для  живопису маслом. Техніку живопису професіоналів у житті побачив тільки в зрілому віці.  Майже всі полотна Віктор Федорович роздарив  друзям і рідним.  Якась частина робіт помандрувала до Німеччини, Росії та роз’їхалася по Україні.  Є його роботи в Жовтих Водах і на Інгульській шахті. Улюблені полотна автора – «Морський пейзаж», «Мотронинський монастир», «Маша» і, звичайно, одна із перших робіт – «Марусина хата».

   Його полотна заворожували глядачів.

Вже після заходу на протязі тижня приходили відвідувачі для того, щоб подивитися на ці прекрасні полотна.

І на останок хочеться сказати, що арт – вечір дійсно вдався і став незабутнім, якимось безсмертним дотиком до душі.