Година інформації

Брати просвітителі – першовчителі слов’янства.

 Під такою назвою  пройшла  година інформації в Смолінському НВО, яку підготувала і провела бібліотекар селищної бібліотеки№1 Наталія Сизранова .  Історія цього свята дуже цікава її варто знати, або  ж пригадати.

           У третій декаді травня Україна відзначає День слов’янської писемності та культури. Традиція відзначати це свято зародилася ще в кінці 80-х рр. минулого століття, то й назву вона одержала традиційну для тих часів: День слов’янської писемності.

У цей день вшановуються святі рівноноапостольні – першопросвітники Кирило і Мефодій. Вони – творці писемності, здійснили переклад богословських книг з грецької мови на старослов’янську, поширювали християнське вчення. Поява абетки і виникнення писемності сприяли розвиткові літератури слов’янських народів, і слов’янська мова стала третьою в Європі після грецької та латини.

Слов’янська писемність і культура належать до найдавніших у Європі. Як доводять вітчизняні та зарубіжні вчені, писемність народу, що прийшов з Азії і розселився по Дунаю, Дністру, Бугу, Дніпру та Віслі виникла задовго до прийняття християнства. Задовго до того часу, яким датовано перші писемні пам’ятки, що дійшли до наших днів. Якщо ж, наприклад, говорити про народ, який пізніше став називатися українцями, то писемність на його території була відома ще русам антського періоду. Сусіди русів зазначали, що на берегах Дніпра писали «чьртами и ръзами». Який вигляд мало це письмо? На це запитання нинішні вчені однозначної відповіді не знаходять.

Слід нагадати, що існувало дві давньослов’янські абетки, якими користувалися християнські проповідники – глаголиця та кирилиця. Глаголиця була розповсюджена у X-XI ст.ст. переважно у західній частині Балканського півострова та у Великоморавському князівстві, де проповідували брати. Кирилиця була створена дещо пізніше. В основу абетки було покладено грецьке письмо. Кирилиця була розповсюджена у південних, східних та західних слов’ян.

Створення уніфікованої для усіх слов’ян писемності мало велике значення в історії країн південно-східної Європи, зіграло, зокрема, позитивну роль у зміцненні зв’язків українського та болгарського народів, їх державності.

Розвиток культури Київської Русі відбувався самобутнім шляхом, але на той час під благотворним впливом болгарської писемності та культури в цілому. Багато які книги, не лише богослужебні, спочатку перекладалися з грецької на старослов’янську мову болгарськими просвітниками.

У давньоруських літописах є згадки про відкриття при князівських дворах шкіл для дітей бояр, де викладали ченці-просвітники.

У цілому ж, саме в період Х-ХІІ ст.ст. були закладені основи тих дружніх взаємовідносин наших народів, що в подальші віки успішно розвивалися.

Переймаючи багато цінного з культури давньої Болгарії, самобутня культура Київської Русі, починаючи з ХІ ст., своєю чергою також впливає на культуру Болгарії. За Дунаєм поширюються житія руських святих – Ольги, Бориса і Гліба, Феодосія Печерського та ін.

Великого значення набувають не лише для Русі, але й для усього слов’янства чудові взірці давньої літератури: «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха, звід законів «Руська правда».

Культурний взаємовплив здійснювався на той час різними шляхами і найперше через особисті контакти давньоруських і болгарських просвітників, шляхом безпосереднього спілкування населення на нижньому Дунаї, вихідців з Русі і Болгарії, в монастирях Костянтинополя і Афона.

Благотворний взаємовплив проявлявся також у сфері мистецтва, насамперед, в архітектурі, живопису, церковно-півчому мистецтві, в художніх ремеслах, народній творчості в цілому, в побуті. Християнська культура, привнесена з Візантії через Болгарію, зазнавала впливу корінної культури слов’ян.

Творилося нове мистецтво, що пережило віки. Знайомство з такими видатними спорудами культової архітектури XI-XIV ст. як Софійський собор, Золоті ворота, церковно-соборний ансамбль Києво-Печерської лаври у Києві і Боянська церква у Софії, церква Сорока мучеників у Тирново, церкви святих Івана Хрестителя, Стефана, архангелів Михаїла і Гавриїла, храм Вседержителя в Несебрі тощо дозволяє говорити про спільні риси, зокрема, в способі змішаної кладки стін, при якому ряди каменю і цегли чергуються, а також у внутрішньому художньому оформленні приміщень, що проявляється в схожості мозаїки і фрескового живопису іконопису і стінопису, за стилем і змістом, за художнім виконанням, розташуванням, за характером виробів художнього ремесла.

Св. Кирило та Мефодій показали сучасникам і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, здатні служити людям упродовж тисячоліть. Саме тому свято рівноапостольних св. Кирила та Мефодія, яке відзначаються 24 травня, – добра нагода для осмислення духовного заповіту видатних слов’янських просвітителів, апостолів слов’янства, які, не забуваймо, прислужилися й до становлення християнської культури українців у часи Русі-України і спадщина яких допоможе відповісти на виклики ХХІ століття.

(Матеріал з Блогу Національної Бібліотеки України для дітей)

Дізнайся більше:

24 травня – День слов’янської писемності // Завуч (Шкільний світ). – 2009. – № 14. – С. 1.

Давидова, Л. Л. Творці слов’янської писемності : 24 травня – День слов’янської писемності та культури / Л. Л. Давидова // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 4. – С. 99-100.

Виставка

Мій край – історії скарбниця

                                                                                     « Згадайте предків своїх,

                                                               щоб історія   перед вами не згасла»  

                                                                                                  О.Кобилянська

  Краєзнавство є одним з провідних напрямків діяльності  нашої бібліотеки №1, - і це характерна риса нашого часу, коли українське суспільство  приділяє значну   увагу вихованню патріотизму, знанню вітчизняної історії та літератури. Метою створення виставки-дослідження «Мій край – історії скарбниця»   є популяризація краєзнавчих досліджень, залучення широких мас до національної культурної спадщини, сприяння формуванню у громадян свідомості про свою відповідальність за збереження духовних багатств.

     Виставка має  такі розділи: «Козацька слава Кіровоградщини», «Майбутнє рідного краю в твоїх руках», «Шляхами болю й перемоги», «Літературне мистецтво краю», «Із слова починається людина, Із мови починається мій рід»,  «Наших оберегів кольори».

     Виставка містить історико-краєзнавчі  дослідження, спогади ветеранів  Другої Світової війни, літературні твори наших земляків, спогади про  історію геологорозвідувальної партії (експедиції) №47, історія відкриття Ватутінського родовища, та інші цікаві матеріали.

   Відвідавши виставку, всі бажаючі можуть збагатити  свої знання з рідної історії та культури.

День вишиванки.

 У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію.  Вишиванка – яскравий приклад  і підтвердження цьому. Історія  вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і  мандрівника Геродота, елементами вишиванки  був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях  в період YIII ст. до н.е. – IY ст.н.е. Знаменитий арабський мандрівник  Х ст.у своїх розповідях  також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок YI ст.., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма  XYIII – XIX століть.

   День вишиванки – поки ще не офіційне і відносно нове  народне свято, покликане  сприянню єдності і культурного відродження  всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня. В 2016 році День вишиванки припадає на 19 травня.

   Історія свята. Всеукраїнська акція «День вишиванки» було започатковано студенткою факультету  історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році.

    Смолінська бібліотека №1 вітає усіх із Днем вишиванки та приєднується до святкування. Коко Шанель говорила, що найкращим вбранням для жінки є чорне маленьке плаття. Вона просто не  бачила українських жіночих вишиванок!

свято

Тільки родина,  як вічна зернина.

  16 травня в Смолінській бібліотеці №1  пройшло  свято  “Тільки родина, як вічна зернина» до Міжнародного дня сім’ї.

 В Україні сім’я завжди розглядалась як  святиня. Тут дитина здобуває досвід життя у навколишньому світі, пізнає моральні  правила, набуває перший досвід їх застосування . Оскільки сім’я об’єднує кілька поколінь, дитина має змогу навчитися спілкуванню з однолітками і дорослими.

 Василь Олександрович Сухомлинський високо  оцінював сім’ю, як  осередок суспільного виховання:

    «У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості .Із сім’ї починається суспільне виховання.  Тут закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело , водами якого живиться  повноводна річка нашої держави!».

 Бібліотекар розповіла учням про історію та традиції святкування Дня Сім’ї  в Україні та європейських країнах, та презентувала тематичну виставку  «Родина – мій дім, мій оберіг».

   В ході святкування учні приймали активну участь  у вікторині «Самий, сама, саме», з великим задоволенням брали участь    в конкурсі «Прислів’я та приказки». Дуже сподобався дітям конкурс «Зрозумій мене» де дорослий сідає на стілець, дитина  стає перед ним. За спиною дорослого бібліотекар показує табличку із словами. Дитина має пояснити так, щоб мама зрозуміла і  назвала слово.

  Хвилю емоцій викликав розважальний конкурс в якому мама мала пригадати, як  вона вправно «пеленає» дитину.

    Розповідь отця Олександра змусила дітей зосередитись і замислитись над найголовнішими цінностями життя., над тим хто є для нас батьки і хто ми без них. А після перегляду відеофільму про тата, маму і дітей сиріт діти були настільки розчулені, що не могли стримати сліз.

    Сподіваємося, що після заходу діти зрозуміють наскільки важливими є для нас найрідніші люди :бабуся, дідусь, тато і мама.

Ваш подвиг в пам’яті навічно.

Свято Перемоги – особливе свято – величне, вистраждане… Подвиг героїв – переможців у цій жахливій війні непідвладний часу, як й наша щира та безмежна вдячність їм – людям, які виявили нездоланну мужність та незламність духу в боях за рідну землю та свободу країн Європи.

    5 травня Смолінська бібліотека №1 запросила на тематичний захід «З піснею дорогами війни» користувачів старшого віку. Пісні війни… Вони стали духовним хлібом  для народу. Саме пісня повертала солдата до рідного дому, до коханої ,  зігрівала серце  холодними і темними ночами, пісня надихала на перемогу.

За що пісню так люблять і пам’ятають в народі, зберігають в пам’яті довгі роки, бережуть як святиню?  За їх простоту,  душевність і мелодійність, за те,  що вирізняються серед інших дивовижним оптимізмом, безмежною вірою в дружбу, любов, у ті ідеали, за які люди боролися, йшли на подвиг і смерть. 

    Аби нагадати нащадкам про велику Перемогу, віддати шану тим , хто здобув її у священній  війні проти    фашизму, дізнатись про історію створення і написання багатьох пісень  воєнного  часу, таких улюблених і незабутніх і була організована зустріч  з піснями війни.  Адже саме пісня  на війні прокрокувала  в бойовому солдатському строю  до переможного травневого салюту. На війні пісня мала дивовижну силу.

     Фронтові пісні лунали цього дня в  Смолінській бібліотеці №1, викликаючи сльози на очах слухачів.  Своєю емоційною силою  пісні здатні  воскресити минулі події   хвилюючи наші серця.

     В бібліотеці діє виставка-реквієм  «Тихі зорі вічної пам’яті».

     6  травня бібліотекар   Сизранова Наталія  разом із Смолінським Будинком культури,     прийняла участь у привітанні ветеранів  війни Гончарова Василя Антоноича, Іонова Олексія Семеновича, Терлецького Миколи Сергійовича  та вдів ветеранів війни на дому із наступаючим святом Перемоги. Для ветеранів виконали пісні. Від  Смолінської селищної ради їм вручили продпайки  та  листівки із привітанням, квіти.

Наш земний уклін усім, хто бився на фронтах Великої Вітчизняної війни, виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто підняв з руїн і відродив рідний край. Подвиг Ваш – безсмертний, пам’ять про Вас – нетлінна, вдячність народу – безмежна.

29 квітня Година духовності

На святий Великдень

славимо  Христа

   Знову до нас прийшла довгоочікувана  весна. Вся природа, весь світ Божий  пробудилися від сну. Сонечко розтопило білий одяг зими і довкола  весело побігли ручаї. Луки і поля вже покрилися свіжою травою, і   куди не поглянеш – побачиш перші духмяні квіти. Ліси вдягнуться у своє весняне вбрання. А хор птахів, що повернулися в рідний край, співають свої  дзвінкі пісні, прославляючи Бога-Творця.

    Саме в цей час , коли зароджується  життя у природі, всі православні християни святкують велике церковне свято – Світле Христове Воскресіння.

Цій великій події і була присвячена година духовності  «На святий Великдень славимо Христа», що пройшла у Смолінській бібліотеці №1 для учнів 3-А класу НВО. На цей захід був запрошений отець Олександр церкви Успення Пресвятої Богородиці.

  Відкрила годину духовності бібліотекар Сизранова Н.Ф. В своїй промові бібліотекар наголосила, що в Україні  це свято шанують і люблять. Немає родини, в якій на святковому столі не лежали б крашанки, писанки, паски, освячені в храмі. Гарний настрій, надія на краще, побажання добра і любові переповнюють всіх у цей день. Ознайомила із книжково- ілюстративною виставкою «Великодні передзвони».

Далі діти прослухали цікаву розповідь отця Олександра  про особливо шановане та величне свято Великодня, і не тільки тому, що приходить воно з утвердженням справжньої квітучої та теплої весни , але й тому, що є символом перемоги життя  над смертю, добра над злом, світла над пітьмою.

 Отець Олександр у довірливій співбесіді з дітьми  розповів про історію виникнення цього свята  про його значення, значення символів, як правильно потрібно зустрічати  Великдень та як потрібно жити, щоб пізнати Божу благодать.

  Діти по-черзі прочитали міні-віршики про значення кожного дня Вербної неділі.

     Учні 3-А класу разом із класним керівником Кононенко Анастасією Олександрівною долучилися до вшанування народних традицій  і створили власними руками  Пасхальне дерево.

     Цей захід став яскравим прикладом того,  що добро ї безмежна любов живуть у кожному з нас,  а особливо у дитячих серцях.

І це вселяє надію, що світ стане кращим.

                           Весна розквітла наче казка,

                   І сяє сонцем височінь небес.

                   Вітаємо  всіх із Світлим Святом Пасхи!

                   Христос Воскрес!

                   Воістину Воскрес! 

Чорнобиль – скорбота пам’яті людської.

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині 23 хвилини над IV реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я.

В ці дні все людство згадує  найстрашнішу катастрофу ХХ-го століття – аварію на Чорнобильській АЕС та виражає свою безмірну вдячність героям нашої Батьківщини, які ціною свого життя захистили світ від небувалої біди.

 30 років пройшло з тих пір, 30 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси, 30 років цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади. 
      У смт. Смоліне з нагоди відзначення  30 річниці аварії на ЧАЕС біля пам’ятного знаку жертвам Чорнобильської катастрофи проведено мітинг-реквієм. Захід пройшов за участі  представників  Маловисківської РДА, селищної ради, Березівської сільської ради,  членів «Спілки  чорнобильців Смоліне», вчителів та учнів навчальних закладів, та небайдужих жителів селища.
   Священнослужитель церкви   Успення Пресвятої Богородиці  отець Олександр відправив поминальну панахиду за жертвами Чорнобильської катастрофи.

  У ліквідації аварії брали участь двісті  чоловік із нашого селища: пожежники та медики, військовослужбовці та  водії, і просто добровольці   – вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям. Нині в живих залишилося  лише 113. 

      Схилимо голови перед героями і жертвами Чорнобильської катастрофи. Низький уклін! Вічна Вам пам'ять!

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат, –

Його уроків людство не забуде.