Зимове мереживо

Як красу зими не оспівати?

Це ж така чарівна біла мить…

     Про  неї писали і пишуть поети різних  поколінь і народів.   Та інакше і бути не може! 

…Все навкруги біле, вкрите пухнастим  м’яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу. Схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілки стрімко розпрямляються.

     Небо чисте, блакитне. на сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш. Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами . якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися , то кожна сніжинка  - як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер – ювелір  зробив ці крихітні ажурні зірочки.

  Дерева вкриті не тільки снігом , на гілках  - іній і паморозь.

 22 грудня в бібліотеці відбулося  засідання літературно-поетичного клубу «Чисте джерело поезії» за темою «Зимове мереживо».

Перша сторінка вечора – презентація нових поетичних збірок  Івана Драча «Крила» та «Соняшник».

    Із привітаннями та гостинцями на свято завітали  Зима-Чарівниця та Святий Миколай.

      Вечір поезії розпочали віршем

          «Вітаю з зимою»  .

  Усіх-усіх з зимою я вітаю,
Вона прийшла у пору, в самий раз.
Усім тепла душевного бажаю,
А в рік Новий дарунків і прикрас!
А ще бажаю віри та надії
На все хороше, що прийде до вас.
Хай збудуться чарівні ваші мрії,
У добру пору і у добрий час.
Хай затишно й тепленько буде в домі,
А на столі і хліб й до хліба все.
Щоб йшли до вас і рідні, і знайомі,
Хай вітер перемін добро несе.
Хай буде мир і щастя в Україні,
Здорові будьте і живіть в теплі,
Несіть добро дорослим і дитині…
А мир хай буде на усій землі!

        (Надія Красоткіна)

      Кожен  поет  знаходить в цій порі року свою родзинку, своє зачарування. 

Летять по полю білі коні

Летять по полю білі коні -
Вітрів січневих табуни.
Стоїть мороз на підвіконні
І на шибках малює сни.

       (Павличко Д.)

 
Зима

Зима – найтихіша пора, найтихіша.

Природа в глибокому сні.

Тому все навколо стає ще рідніше

Дорожче й миліше мені.

А всюди так чисто, красиво, казково,

Все іній пухнастий  вкрива…

Так тихо і гарно – ну просто чудово!

Замріяна казка жива!

Вірш «Зимовий ранок» є одним з найвідоміших з усіх творів  О.Пушкіна. Починається цей вірш з дуже захопленого та емоційного вигуку: «Мороз і сонце; день чудовий! ». Після цього герой відразу звертається до своєї коханої, називаючи її теплими і ніжними словами «красуня», «друг чарівний», показуючи цим свою повагу і тремтливу повагу до неї. Після цього, з певною послідовністю, йде опис двох пейзажів. Спочатку «хуртовина злилася», «імла носилася», а потім «сніг лежить», «річка під льодом блищить».

За допомогою  контрасту О. С. Пушкін ще більш яскраво підкреслює надзвичайну красу зимового ранку. Це також передає настрій героя, тому цей вірш можна назвати ліричним. Яскраві і захоплені образи ранку, про який пише автор, дуже тісно перегукуються з темою любові. Картину «морозного зимового ранку» можна порівняти з почуттями закоханого героя.

Зимнее утро

Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный —
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!

Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела —
А нынче... погляди в окно:

(Александр Пушкин)

       Сергій Єсєнін ще на початку свого творчого шляху написав  вірш «Поет зима –аукает». Тоді юнакові виповнилося  лише 15 років, він не думав, що стане поетом. Коли ж з»явилися перші публікації, довго не наважувався надрукувати цей вірш, вважав його занадто наївним, дитячим. Та саме за простоту сприйняття і сподобався читачам цей твіт.

Поет зима - аукает

Поет зима - аукает,
Мохнатый лес баюкает
Стозвоном сосняка.
Кругом с тоской глубокою
Плывут в страну далекую
Седые облака.

А по двору метелица
Ковром шелковым стелется,
Но больно холодна.
Воробышки игривые,
Как детки сиротливые,
Прижались у окна.

Озябли пташки малые
Голодные, усталые,
И жмутся поплотней.
А вьюга с ревом бешеным
Стучит по ставням свешенным
И злится все сильней.

И дремлют пташки нежные
Под эти вихри снежные
У мерзлого окна.
И снится им прекрасная,
В улыбках солнца ясная
Красавица весна.

Сергей Есенин

Фантазия

Как живые изваянья, в искрах лунного сиянья,
Чуть трепещут очертанья сосен, елей и берез;
Вещий лес спокойно дремлет, яркий блеск Луны приемлет
И роптанью ветра внемлет, весь исполнен тайных грез.
Слыша тихий стон метели, шепчут сосны, шепчут ели,
В мягкой бархатной постели им отрадно почивать,
Ни о чем не вспоминая, ничего не проклиная,
Ветви стройные склоняя, звукам полночи внимать.

Чьи-то вздохи, чье-то пенье, чье-то скорбное моленье,
И тоска, и упоенье, — точно искрится звезда,
Точно светлый дождь струится,— и деревьям что-то мнится,
То, что людям не приснится, никому и никогда.
Это мчатся духи ночи, это искрятся их очи,
В час глубокой полуночи мчатся духи через лес.
Что их мучит, что тревожит? Что, как червь, их тайно гложет?
Отчего их рой не может петь отрадный гимн Небес?

Все сильней звучит их пенье, все слышнее в нем томленье,
Неустанного стремленья неизменная печаль,—
Точно их томит тревога, жажда веры, жажда Бога,
Точно мук у них так много, точно им чего-то жаль.
А Луна все льет сиянье, и без муки, без страданья,
Чуть трепещут очертанья вещих сказочных стволов;
Все они так сладко дремлют, безучастно стонам внемлют,
И с спокойствием приемлют чаты ясных светлых снов.
Константин Бальмонт

   На севере диком

На севере диком стоит  одиноко

На голой вершине сосна

И дремлет, качаясь, и снегом  сыпучим

Одета, как ризой она.

И снится ей все , что в пустыне далекой –

В том крае,  где солнца восход,

Одна и грустна  на утесе горючем    

Прекрасная пальма растет.

      Михаил Лермонтов

Чародейкою Зимою

Чародейкою Зимою

Околдован, лес стоит,

И под снежной бахромою,

Неподвижною, немою,

Чудной жизнью он блестит.

И стоит он, околдован,

Не мертвец, и не живой –

Сном волшебным очарован,

Весь опутан, весь окован

Легкой цепью пуховой…

Солнце зимнее ли мечет

На него свой луч косой –

В нем ничто не затрепещет,

Он весь вспыхнет и заблещет

Ослепительной красой.

     Федор Тютчев

    

       ***

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні,
Міріадами летять
Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,
Зимні, мов лихая доля,
Присипають все життя,
Всю красу лугів і поля.

Білий килим забуття,
Одубіння, отупіння
Все покрив, стискає все
До найглибшого коріння.

Сипле, сипле сніг,
Килим важче налягає...
Молодий огонь в душі
Меркне, слабне, погасає.

        (Іван Франко)

     Провівши аналіз віршів кожного автора ми впевнилися, що  душевні переживання,різні життєві  ситуації знаходять своє відображення і в  поетичних творах. І все ж для нас зима – чарівна пора року

 В перервах між поетичними читаннями звучали популярні  пісні про зиму  минулих років.

   Для тих в кого відкрита душа для сприйняття прекрасного і працює наш клуб.