Фольклорні посиденьки

«Українська кухня у фольклорі»

   Народна кухня – це така ж культурна  спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво. Українська кухня складалася протягом віків і з давніх часів  відрізнялася різноманітністю страв, високими смаковими і поживними якостями.

Ми – окрема порода народу

Не подібна до жодного роду,

Ми в окремій колисці сповиті,

Не знайдете таких в цілім світі.

Ми – чудові, ми – вибрана раса,

Ми – земної планети окраса…

Ми   --- окрема порода народу,

Не подібна до жодного роду.

За час свого існування українська кухня пройшла довгий і цікавий шлях від простих до вишуканих  страв  з дуже цікавими способами приготування. Поступово розвиваючись, перебуваючи в тісному сусідстві з іншими народами з їх кулінарними вподобаннями, українці створили свій неповторний набір продуктів і свої способи їх приготування.

Країна, в якій змішалися мови та звичаї більше 100 національностей. Країна, в якій мирно співіснують українці та росіяни, греки і євреї, болгари та білоруси, грузини і вірмени… Степ  сходу, узбережжя двох морів, діброви центральної України, Карпатські гори і Дніпро… співуча  мова та співуча  країна. Як відображення країни – її кухня. Поетична і різноманітна, строката, але в той же час гармонійно-схожа, ситна  і легка, розкішне і повсякденне. Серед таких схожих сусідських кухонь, нашу «Рідну» відрізняє особлива популярність і популярність далеко за нашими кордонами. Може це тому, що і в Канаді, і в Аргентині, і в Ізраїлі, і в Америці, там  де тільки немає ресторанчика з оселедцем  під горілочку, де тобі  не подадуть борщу з товченим   часничком, салом і пампушками? Українська кухня давно одержала поширення далеко за межами України, а деякі страви української кухні, наприклад борщі і вареники, увійшли в меню міжнародної кухні.

     Традиційне харчування українців пройшло тривалий час становлення і розвитку.  Деякі  рецепти приготування страв і способи збереження продуктів харчування дійшли до нас  від часів  Трипілля, ранніх слов’ян та Київської Русі.  Тож і маємо в Україні оригінальну кулінарію, створену віками і тисячоліттями.

     Мабуть, не бракувало здорового глузду нашим предкам, що полюбляли сідати до столу гуртом. Якщо трапеза була святковою, то ек обходилось без пісень, танців, всякого примовляння до їжі, до тих, хто її готував, добрих побажань. Адже зичення достатку в оселі – найкраще побажання в усі  часи і в усіх народів.

      Наш народ славний любов’ю до  пісні, жартів, до влучного слова, веселої примовки, які не оминуть жодної подробиціз життя родичів, кумів, сусідів. Без телефонів, без газет люди знали  який кум до куми залицяється, котра жінка борщиком та варениками чужих чоловіків зваблює, чий чоловік до сусідки з подарунками учащає. Досить тільки нагадати якусь пісеньку- примовку, як усі знають, про кого йде мова.

«Ой учора в куми»,

«Ну ж бо, Галю, встань раненько»,

«Ой куме, куме, добра горілка»,

«Загадав мені муж»,

«Прийшла кума до кумоньки»,

«Ой червоний бурячок, червоненька гичка»….

    Бо давно відомо, що їжа нагадує плоть, а пісня – душу.

Українці в більшості своїй були хліборобами. Тож улюбленою стравою були у них  страви з зерна у різних варіантах. Вони згали зерну ціну, коли ще до  XYI століття зберігався звичай  між князями – на знак особливої поваги дарувати один одному  варену кашу. Подібно до каші ритуальну  функцію виконував і виконує по цей час – хліб. Ним обдаровували рідних і близьких, сватали дівчат, зустрічали й випроводжали дорогих гостей.

    Не обійшли увагою нашої кухні й класики  вітчизняної літератури. Згадаймо «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, де подаються  такі колоритні  описи українських страв, що мимоволі починаєш відчувати їх запах і смак.

    У повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя –Левицького в сцені сватання  Мотрі Довбишівни, описано, що, коли Кайдашиха  поклала на стіл паляницю, «Довбищиха  взяла паляницю в руки, поцілувала й знов поклала на стіл». Згадує Іван Нечуй- Левицький і про смачні маківники: «В мене ж є й горішки, є мед і мак, була б спекла маківни ків. Ото, боже мій!» - бідкалась Кайдашиха.

     Наш сучасник Іван Драч у своєму вірші «Етюд про хліб» просто зачаровується сам і  зачаровує нас своєю  любов’ю і пошаною до хліба, змальовуючи дивовижну  картину випікання  маленького пахучого сонця:

Яйце розіб’є, білком помаже,

На дерев’яну лопату – та в піч…

Cкоринка засмалена жаром буде,

Аж розіграється апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата

Вийме з черені, де пікся в теплі, -

І зачарується білена хата

З сонця пахучого на столі.

    Хліб був і залишається в центрі  весільної дії: тут і короваї з піснями  про нього і калачі… Майже не було того столу в Україні, щоб обходився без вареників, млинців, голубців…

В українську теплу хату

Завітай, будь ласка, ти

.Тільки в хаті українській

Покуштуєш диво з див:

Ось півмісяці у мисці,

А над ними в’ється дим,

Бо гарячі – масло тане…

Чи ж ви знаєте, що це?

Це – вареники в сметані,

Найсмачніше над усе!

Українці!  Пригадаймо,

З чим вареники в нас є?

Знає кожна господиня,

Що до столу подає.

З сиром ось жовтіють в мисці,

І з картоплею киплять…

Полюбляють українці

За столом посмакувати.

Ще з капустою наварим,

Та з грибами – пахнуть як!

Поласуємо  ми з вами,

Поласуємо – ще й як!

Ще ж із вишнями не їли,

З полуницями беріть!

Ми вареників зварили –

Оце диво на весь світ!

З м»ясом, з рибою, з горохом,

Ось ще з маком та пшоном.

Ще посидьте з нами трохи,

В нашій хаті за столом.

Є вареники у хаті –

В Україні все гаразд:

Всі – щасливі і багаті,

Щедре сонце світить в нас!

Слава хаті українській,

Слава нашій всій землі,

І вареникам у мисці, що на нашому столі!!!

       На мою думку таке розмаїття кулінарних шедеврів   свідчить про здоров’я і міць української нації.  Якщо було б потрібно відшукати в українській кухні  унікальні страви, щоб їх запатентувати у світі, то далеко ходити не треба,  достатньо відкрити безсмертну «Енеїду» Котляревського  народна кухня широко представлена у поемі. Видно, що автор добре знався на національних стравах. Котляревський зробив  суто українські страви  надбанням Європи.  Адже Енея у його мандрах по Середземному морі  всі пригощали українськими стравами і обдаровували дарами  з України.

 Латин по царському звичаю

Енею дари одрядив:

Лубенського шмат короваю,

Корито опішнянських слив,

Горіхів київських смажених,

Полтавських пундиків смажених

І гусячих п’ять кіп яєць,

Рогатого скота з Лип’янки,

Сивухи відер п’ять з Будянки,

Сто решетилівських овець.

Вся географія Полтавщини – у подарунках середземноморського царя. Тут представники різних національностей  із задоволенням їли галушки, вареники, локшину, куліш, кашу, а хліба завжди було не менше ніж «повне решето».

  Не забув автор «Енеїди» і про культуру харчування українців.

Тут їли різнії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправаи

З нових  кленових тарілок.

Крім того,  українськими стравами із задоволенням ласували  боги на Олімпі і праведники в раю.

   Страви української кухні можна знайти ще  в багатьох творах різних письменників, але це не так важливо. Важливо те, що  нині наші страви  здобули нову хвилю популярності. Про це свідчать різні телепередачі, різноманітні сайти в Інтернеті, періодичні видання теж намагаються не відставати.

   То ж на своєму засіданні клубу «Чисте джерело поезії» , що відбулося 17 січня  ми ознайомились з обрядовістю в українській кухні, пропагували здоровий спосіб життя, поважали традиції українського народу,шанували українську кухню. Учасники заходу читали вірші  відповідно до теми фольклорних посиденьок.  За традицією звучали пісні у виконанні наших бардів Петра Мізіна та Світлани Шерстюкової. 

   Одна справа почитати  мої розповіді, а зовсім інша в колі друзів посмакувати  українськими стравами….

На столі було чимало –

Все до рота попадало.

А ви, друзі, не вагайтеся

Краще до нас приєднайтеся.

   Світлана Шерстюкова подарувала для клубу поезії чайний сервіз та презентувала свої роботи  виготовлені із соломки. Для того, щоб отримати потрібний спектр відтінків вона використовує солому різних злакових.  Роботи виконані з високою майстерністю і зачаровують неповторною красою. Ми всі були дуже задоволені  від такої презентації і високо оцінили майстерність Світлани. Погодьтесь, в селищі не так багато людей,  які працюють з природним матеріалом.  Бажаємо Світлані нових творчих  досягнень.