вівторок, 23 липня 2019 р.

Бібліотечний альманах


Поезія - пісня душі людської.


      В наш час виходить досить багато нових книг, нових творів. Все частіше про себе заявляють нові автори. Та в літературі, як і в естраді,  часто так  трапляється: нові імена яскраво спалахують та не довго сяють на небосхилі. Успіх досягається завдяки вродженому таланту, або довгій і кропіткій   праці. Вистраждати кожне речення, кожен вірш – у цьому полягає доля поета.
   Хтось мені зауважить: «Не всі читають і люблять поезію».  Це так. Але вона поруч з нами завжди:  у променях сонця і краплинах дощу, багряному листі осені і в перших квітах весни, у віхолі білих сніжинок і червоних кетягах калини….  Все це ми бачимо, милуємось, говоримо гарні слова, можливо навіть і в риму.
      Я вже давно чула про творчість цієї загадкової жінки, однак почитати її вірші якось не випадало нагоди. Лише нещодавно я побачила дві нові поетичні  збірки - «Акорди осені» та «На сцені долі», нашої землячки  Надії Савицької.  Почала читати не з першої сторінки, а відкрила книгу навмання і вже не змогла відірватися. Читала все і від усього була в захваті.  Мене зрозуміють ті, хто любить літературу, поезію. В кожного з вас була книга чи декілька книг, які вас захопили на все життя.
   Та почнемо знайомство не з віршів. Хто така автор, чим наповнена її душа? Бо творчість людини, як і її душа – це особисте, властиве тільки їй.
   Надія Артемівна любила і любить Україну – свою батьківщину, землю своїх батьків та дідів-прадідів, її пісні, звичаї… Любить зустрічати українські весни, милуватися цвітінням садів, любить травневі  дощі – теплі та рясні, любить бувати в місцях свого дитинства. І в той же час  серед буденності та святості життя завжди знаходить час, щоб залишитися наодинці з поезією…
І вона пише, як підказує серце, як диктує внутрішній голос власних почуттів, якими живуть її ліричні героїні.
   Рядки віршів Надії Артемівни прості, сповнені глибокими почуттями до всього того, що хвилює в сьогоденні. У її поетичній уяві існує свій світ, у якому є місце  і калині, і соловейку в зеленому гаї, садкам у вишневому цвіті, чарівній осені в золотому листячку, дощам і туманам, ніжним світанкам  і синім ніченькам…  Не дивлячись на те, що багато авторів  розповідають про дивовижне оточення рідної природи, Надія передає своє сприйняття цієї краси, висловлюючи свої власні думки, знаходить слова в залежності від настрою і натхнення. Одразу помітно, що рядки віршів прості, щирі, сповнені глибокими  почуттями до  всього того, що хвилює.
    Одні вірші відтворюють щось особисте, інші - мальовничі краєвиди, дитинство, своїх найрідніших людей… Вони різні. У житті всьому відведений свій час і своє місце.   Людські почуття  наче хвилі повноводної річки – то спокійної, то бурхливої. Не догнати їх, не спинити, як і пройдене не повернути. Тому й прекрасно, що Надія Артемівна відтворює все у  поетичних рядках, адже написане не зникає.
    Про себе вона говорить: «Я живу і мрію, бо це – моя життєва роль на сцені долі, дарованої мені Богом.  На її теренах є місце для святості і буденності, здобутків і поразок, радості  та журби, сумнівів і сподівань. А навколо  -- краса рідної землі. Тож і для душі має бути заняття, яке дає задоволення, відчуття гармонії як з навколишнім світом, так і з собою. Бо не хлібом єдиним…»
    Всі ми бачимо навколишню красу, насолоджуємося її неповторністю, хвилюємось, радіємо та тільки не знаходимо потрібних слів, щоб все це гарно висловити.  Та, як говорить народ - «не ламайте голову», читайте те, що вже написано  за вас. Збагачуйте свій духовний світ, насолоджуйтесь  поетичними рядками Надії Савицької. Бібліотекар радить…

        Літечка дні.
Нам насняться в зимовому сні
І морозними днями згадаються
Незабутнього літечка дні,
Що ніколи назад не вертаються…

Шепотіла співанки трава
Та шовками стелилася срібними,
А роса (так насправді бува!)
Зірочками світилась чарівними.

Як співала (ми ж чули!) земля
На Купала піснями дівочими,
І весніли, неначе поля,
В сяйві місяця ріки віночками.
   
       Я граю роль.
Я граю роль на сцені долі
В коловороті плину літ:
Театром у дзвінкім роздоллі
Довколишній здається світ.

У ньому всі надії й злети
В одну гармонію злились,
Пєс не придумані сюжети
У прозі днів переплелись.

Їх суть словами розкриваю
Своїх ліричних героїнь,
І ніби з ними проживаю
Світань щасливих озорінь..

У сяйві рампи золотавім
Чарує сцена – долі мить,
Та роль життєвої вистави
Мені на «біс» -- не повторить.

        Молюсь.
Молюсь і каюсь,
Каюсь і молюсь –
Сумлінням серце
Сповнене до краю,
У майбуття
З надією дивлюсь
І благодаті
Божої благаю.

Молюсь, щоб вічно
На моїй землі
Світило сонце
І раділи люди,
Щоб в рідний край
Вертались журавлі
Та не було
Ні бідності , ні смути.

За теплий дощ
В погожий літній день,
За зорепади
Місячного неба –
Молюсь за щастя
Й злагоду дітей,
А іншого в житті
Мені – не треба.

    Пора надвечіря.
У промінні яснім надвечіря
Позолотою стелить узгіря,
Першим листом з дерев опада,
Ніби доленька лічить літа.

Калинові зірки надвечіря
Розсипає на наше подвіря,
Губить в трави краплисту росу,
Срібну стрічку вплітає в косу.

Гріє землю пора надвечіря—
Ще ж не вечір, шепоче повір’я,
Та вже чути, як вітер збудив
Лебединої пісні мотив.

Ніжна й тиха пора надвечір’я –
Мрій і звершень життєвих сузіря…
Я веснію в обіймах тепла,
Що у серці своїм зберегла.

     Середина літа.
Середина літа,середина літа,
На духмяних липах цвіт медами збіг.
Середина літа сонечком зігріта,
Соком стиглих вишень  на вустах твоїх.

Осінь ще далеко, осінь ще далеко,
Будить ранок в небі пісню дощову.
Осінь ще далеко, райдуга-веселка
Перевеслом впала в шовкову траву.

Середина літа,середина літа,
Дозріває нива золотом хлібів.
Середина літа закружляла світом,
Що зійшовся клином знову на тобі.
 
Літа мої.
Ой літа мої літа –
Красні літечка,
Тиха осінь підійшла
До подвірячка.

Розгубила-замела
Жовте листячко,
А у коси заплела
Срібну стрічечку.

Я ж подумала собі –
Сяйво місячне:
Зникне в небі голубім
Ледве ніч мине.

Раннє сонечко в росі
Посміхається:
Срібна стрічечка в косі –
Залишається…

середа, 10 липня 2019 р.

Народознавчий захід


Скарби бабусиної скрині
«Пізнай свій край... себе, свій рід, свій народ, свою землю — і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, із тієї стежини вже рушили у життя твої нащадки. І також будеш ти».
Г. Сковорода
Тут жили наші батьки, діди і прадіди, тут корінь українського народу, який сягає у глибину століть. А знати свій народ-це знати мамину пісню, що вчила добра і ласки,пам’ятати батьківську хату, знати прабабусину розмальовану скриню, з трепетом брати в руки речі, які в ній є, і берегти як реліквію.
Ось сьогодні перед нами хустини, звичайні українські хустини, а скільки таємничості в них!
    Бібліотекар розповіла про хустину, як берегиню роду яка була поруч  із людиною від народження до останнього подиху. Хустка на хрестинах, на весняних хороводах, на сватанні, на вінчанні, на проводах козака на війну, хустка при закладенні будинку, при похо­ванні. Хустка і в радості, і в печалі.
    Цього дня можна було доторкнутися  до історії  хустини, її призначення, традицій використання, набратись позитивної енергетики й загадати бажання: яке неодмінно збудеться!
У наш час хустина дещо змінила своє призначення. Вона стала прикрасою до жіночого вбрання, відкриваючи гарне жіноче волосся, красу зачіски і обличчя.
Проходять роки, деся­тиліття, виростають нові покоління, змінюється влада, з'являється нова мода, та ніколи не можуть зникнути з пам'яті людської добрі традиції прадідів, їх обереги поруч нас, не дають нам забути, що ми — діти народу українського.
        Символічно, що  на  наш захід завітала гарна дівчина родом із Туреччини – Гізем, де хустка до цього часу має культове значення.  Вона молода, активна та заряджена  позитивом студентка архітектурного факультету  університету(Yasar University ).
В нашому селищі Гізем викладатиме англійську  мову. Їй дуже сподобались наші барвисті хустки, та їх значення у житті українок.




Language School
Для всіх бажаючих мешканців  Смолінської громади  вперше на базі Смолінської бібліотеки №1 проходять заняття направлені на покращення рівня володіння англійською мовою.
Language School — школа мов, де протягом місяця волонтерка  із Туреччини Гізем викладатиме англійську  мову. Вона молода, активна та заряджена  позитивом студентка архітектурного факультету  університету
 (Yasar University ).
 Перекладачем – асистентом разом з Гізем працює (волонтер)  Яна  Сваток.
Метою занять є розвиток навичок живого спілкування та знайомство з новими культурами.
– Тривалість 5 тижнів (з 08 липня  по 12 серпня)
– Заняття проходять 2 рази на тиждень тривалістю 1 година
– Групи формуються за рівнем володіння мовою .
Координатор проекту +380 95 133 1246 — Дарія
AIESEC — це найбільша у світі організація, керована молоддю, яка прагне миру та втілення людського потенціалу. Молодь активізує свої лідерські якості шляхом розвитку практичних навичок під час організації міжнародних волонтерських та професійних стажувань, які здійснюють позитивний вплив на суспільство.
AIESEC об’єднує більше 70 000 людей у 126 країнах світу.