Театр високої майстерності

До 100-річчя відкриття Національного академічного

драматичного театру ім. Івана Франка

«Головна сцена нашої країни відзначає свій ювілей. Національний

академічний драматичний театр ім. Івана Франка справедливо відіграє важливу роль в історії української культури. Основу репертуару складає національна та

світова класика. Кожна вистава – це окремий світ та унікальний спосіб

художнього рішення. Історія театру – напружений, сповнений внутрішнього драматизму діалог із сучасністю. Його творчий шлях – це шлях знаменних пе-

ремог, які часом не відокремлюються від прикрих поразок, але театр

завжди йде пліч-о-пліч із своїм народом.

Саме в буремні 20-ті роки творення державності України народив-

ся театр, разом із народом пережив лихі часи голодомору і репресій,

підтримував віру у перемогу на фронтах Великої Вітчизняної війни,

разом із киянами працював на відбудові серця столиці – Хрещатику,

з гідністю відстоював кращі надбання національної спадщини, дбав про

відродження духовності й самоусвідомлення кожного українця.

Піднімаючись від Хрещатика старовинною вулицею Городецького,

можна потрапити в одну з найзатишніших частин Києва – на площу

ім. Івана Франка, у центрі якої легко підноситься в небо блакитно-біла

будівля. Пам’ятка архітектури, що налічує понад 100 років, створена

видатними зодчими І. Шлейфером та Л. Гінзбургом.

Відкриття першого сезону театру «Соловцов» (таку назву дістала

споруда від імені антрепренера, режисера і актора М. М. Соловцова)

відбулося 11 жовтня 1898 р. І з того часу дух істинної творчості не

залишає його.

Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки ста-

новлення колективу, що розпочав свою діяльність у Вінниці. Урочисте

відкриття театру відбулося 28 січня 1920 р. виставою В. Винниченка

«Гріх». Саме цю дату і святкують франківці. Очолив театр видатний

український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра,

який керував ним у 1920–1964 рр. Завдяки його енергії театр пере-

творився на справжню академію сценічного мистецтва.

Українська мистецька еліта – драматурги, сценографи, режисери,

вважали й вважають за честь бути представленими на кону франків-

ців, які пам’ятають і пишаються іменами Наталії Ужвій, Амвросія

Бучми, Поліни Нятко, Юрія Шумського, Мар’яна Крушельницького,

Ольги Кусенко, Аркадія Гашинського, Віктора Цимбаліста, Нонни

Копержинської і багатьох-багатьох акторів, які впродовж десятиліть творили театр.

Як відомо, основа творчих пошуків кожного театру, його кре-

до – це репертуар. Колектив театру першим відкрив для україн-

ської сцени п’єси «Затоплений дзвін» (Г. Гауптмана), «Велетні ночі»,

«Примари», «Росмерсгольм» (Г. Ібсена), «Цар Едіп», (Софокла),

«Сон літньої ночі», «Дванадцята ніч», «Король Лір», «Макбет»

(У. Шекспіра), «Дон Карлос» (Ф. Шиллера), «Лікар з примусу»,

«Манірниці», «Міщанин-шляхтич» (Ж.-Б. Мольєра), «Борис Годунов»

(О. Пушкіна), «Дядечків сон» (Ф. Достоєвського), «Вишневий сад»,

«Дядя Ваня» (А. Чехова).

Однією з генеральних ліній репертуару завжди залишалася робо-

та над національною класикою. Тут були здійснені постановки п’єс

корифеїв українського професійного театру ХІХ ст. – М. Старицького,

М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого за творами Т. Шевченка

«Гайдамаки», Лесі Українки «Лісова пісня» та «Камінний господар»,

«Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», «Енеїда» засновника

української сучасної літератури І. Котляревського.

З перших днів національний театр був лабораторією української п’є-

си. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ ст. отримали

першопрочитання своїх творів на сцені саме театру ім. І. Франка.

З 1978 до 2001 р. театр очолював Сергій Володимирович Данченко.

Йому належить розробка моделі національного театру. Театру висо-

кого стилю, де відверта театральність, вишуканий смак виступають в

єдиному синтезі зі справжньою народністю.

За двадцять три роки керівництва Сергій Данченко вивів український

театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті

світового, виховав не одне покоління акторів – особистостей, які сьогод-

ні є гордістю національної культури. Неможливо уявити Національний

театр ім. Івана Франка без вистав «Украдене щастя» І. Франка, «Ві-

зит старої дами» Ф. Дюрренматта, «Енеїда» І. Котляревського. Вони

стали невід’ємними від кращих здобутків національної культури.

У 2001–2012 рр. театр очолював митець, неординарна творча

особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи

розширити художню палітру театру, він запрошував на постановки

режисерів із протилежних творчих театральних шкіл. З театром співп-

рацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася екс-

периментальна сцена – «Театр у фойє», яка репрезентувала творчі

пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів.

Навесні 2012 р. з ініціативи Богдана Ступки та з нагоди 75-річчя від

дня народження видатного майстра, режисера Сергія Володимировича

Данченка при театрі відкрилася камерна сцена, яка названа на честь митця. Репертуар театру в цей період складався майже з сорока ви-

став, які презентували все багатство жанрів театрального мистецтва.

У 2012–2017 рр. колектив очолював народний артист України, ре-

жисер Станіслав Мойсеєв, а з 2017 р. на посаду головного режисера

театру було обрано знаного режисера, лауреата Національної премії

України ім. Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України,

неодноразового лауреата премії «Київська Пектораль», автора вистав

франківців «Ліс», «Morituri te salutant» Дмитра Богомазова.

Сьогоднішні вистави франківців – це окремий світ, своєрідність

засобів художнього рішення, неординарність сценічного існування.

Мистецтво франківців неодноразово представлялося на численних

міжнародних фестивалях, театральних форумах, під час гастрольних

турне. З ним знайомі глядачі Болгарії, Югославії, Македонії, Росії,

Грузії, Німеччини, Австрії, Італії, Греції, Сполучених Штатів Америки.

Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

завжди відстоював українські цінності, був і залишився трибуною, на

якій стверджується український менталітет, мова, культура, формують-

ся моральні цінності та дух патріотизму. Майстерне поєднання в п’єсах

традицій національної драматургії із сучасними течіями – головна осо-

бливість театру, яка вабить численну аудиторію шанувальників душев-

ністю постановок та дарує незабутні враження і почуття причетності до

шедеврів світової класики.