Квіти та трави в житті українців
Рослини служили людині ще в далекі часи, віддалені від нас на кілька тисячоліть. Про лікувальні властивості квітів, трав, плодів знали скіфські лікарі. Проте, ймовірно, вони продовжували традиції знахарів ще давнішої доби. Квіти використовували не тільки з практичною метою, але й задля краси, до якої здавна були небайдужими в Україні. Те, що квіти зображалися на предметах повсякденного вжитку, може бути переконливим доказом того, що красиві рослини вирощували на своїх садибах ще наші далекі Предки. Отож, квіти — окраса життя.
Квітник був невід'ємною частиною садиби українського селянина, він прикрашав переважно причілок хати і найчастіше виходив на вулицю. Іноді квітники обгороджували невеликим парканом, а то й просто обсаджували рядочком квітів чи низькорослих кущів. Такі квітники й зараз прикрашають хати українців у селах та балкони мешканців міста.
Які ж квіти найбільше полюбляють в Україні? Чимало легенд, пісень, переказів зберегла пам'ять народу про цих одвічних супутників людини, які широко застосовували в обрядах, побуті чи просто як окрасу, що милує око, веселить душу.
Чи не найпоширенішою і найулюбленішою в Україні здавна вважали рожу рожеву, або мальву. Прийшла до нас мальва з Малої Азії, де її знали ще стародавні пелазги. Ця рослина поширена також по всьому Середземномор'ю і має понад півтори тисячі видів.
Високі стебла, густо вкриті яскравими ніжними квітками та великими лапатими листками, живою стіною закривають майже кожну сільську хату. Безліч відтінків - від білого, рожевого до червоного й багряного, створюють дивовижну веселку навколо оселі. Назва мальва — латинського походження. У багатьох країнах Середземномор'я, Балкан, Малої Азії ця назва існує саме в такій формі. Назва рожа — пізнішого походження, вірогідно, запозичена з німецької мови. На півдні України цю квітку ще називають калачиками за формою плодів, схожих на калачі. Мальви ростуть і в дикому стані: в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг. Вони мають білий або блідо-рожевий колір, іноді використовуються як кормові рослини. Відваром дикої мальви лікують бронхіти, кашлі, роблять примочки. З культурних мальв темного кольору робили природні барвники.
Майже біля кожної хати завжди знаходилося місце і для пахучих яскравих чорнобривців, жовтогарячих нагідок, червоної рути, барвінку, любистку, м'яти і матіоли. Не перелічити нині всіх назв квітів, які прикрашають життя сучасного українця. Нині виведено багато нових сортів рослин, що увійшли в побут і звичаї народу. Проте магічну силу мають ті, що здавна прижилися в народі як священні рослини. Так, вважається, що червону руту, барвінок і любисток садять дівчата, щоб бути завжди коханими і бажаними, а молодиці — щоб була міцною родина. Півники оберігають від нечистої сили, бо півень (від якого походить назва квітки) завжди виступає рятівником — від його співу зникає всяка нечисть.
Таким же оберегом є мак. Його насінням, освяченим на свято Маковія (язичницький Спас не має ніякого відношення до біблійних братів Макка-веїв), обсипають садибу, людей і худобу. Мак вважається добрим лікарським засобом від безсоння, виразки шлунка. Традиційні коржі з маком люблять усі. Хоча й каже народна мудрість: "Сім літ мак не родив, а голоду не було". Мак в давнину вживали в їжу з магічною метою — макові коржики широко використовувалися в обрядовості. Його вплітають у віночки дівчата, вишивають на сорочках та рушниках. Макова голівка вважається символом розуму.
Як обереги використовувалися також інші рослини. Відомо, що для русалок під час Русалій слід було тримати при собі полин або часник.
Дуже давнім звичаєм українців є топтання рясту навесні, що означає просити в Бога життя і здоров'я. В Україні близько семи видів цієї рослини, але найпоширенішим, мабуть, є той, що має латинську назву scilla bifolia. Українська наукова назва рясту — "проліска дволиста": це дволиста рослина з шестипелюстковими блакитними квітками, зібраними у китички. В корені ряст має цибулинку За традицією, коли вперше навесні побачиш ряст, треба зірвати його, кинути під ноги, потоптати, примовляючи: "Топчу, топчу ряст, Бог здоров'я дасть" або "Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати!"
Магічними функціями народ наділяв чебрець — українське "євшан-зілля". Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини, її брали з собою, від'їжджаючи на чужину, як згадку про рідний край. Чебрець був однією з трав, які застосовувалися в богослужінні ще за доби Трипілля. Збереглися знайдені археологами найдавніші керамічні курильниці, які були прототипом кадильниць, з якими на ранніх етапах ще боролися християнські священики. Згодом церква змушена була визнати цей ритуал і прийняла язичницьке кадило для свого богослужебного ритуалу. Трава чебрецю має надзвичайно ароматичний запах, який здатна зберігати дуже довго навіть висушена, при спалюванні вона дає ніжні пахощі степу. Подекуди в Україні і нині під час церковних служб використовують підкурювання чебрецем і вважають, що це забезпечить добробут родині. У східних районах України чебрець ще називають "богородицькою травою".
Цікаво, що деякі назви рослин несуть певну інформацію про етнічні назви народів, які заселяли нашу землю в різні часи. Так, наприклад, вважають, що назва квітки чемерка пов'язана з давнім народом кіммерійців (як і назви населених пунктів на Чемер-. Жемер-). Народна медицина використовує коріння цієї рослини як протипаразитиий .засіб, оскільки це дуже отруйна трава. У стенах України зустрічаються також невеликі кутики з жовтими квіточками під назвою дрік скіфський. У Приазов'ї також росте белевалія сарматська — красива квітка з фіолетово-пурпурними дзвониками на довгому суцвітті у вигляді китиці.
Про перебування татар в Україні говорить аїр. якії іі ще називають "татарським зіллям". За переказами, татари брали з собою цю рослину, щоб перевірити, чи можна пити воду з річки: якщо коріння, вкинуте у річку, проростає і дає квіти, то вода чиста. Тому іі росте аїр переважно в річках та озерах. Він є цілющим засобом проти випадання волосся, поліпшує апетит, має дуже приємний запах. Для лікування використовують переважно коріння цієї рослини.
Магічними властивостями наділив народ валеріану, яка в стародавні часи була відома під назвою одолян (рос. одолень-трава). її навіть вирощували в квітниках, щоб уберегти свій дім і сім'ю від усякої напасті. Вважають також, що валеріана рятує від смутку, оскільки є заспокійливим засобом.
Люди знати, що у кожного зілля є свій магічний час, коли воно має найбільшу силу для лікування. Збирати трави починати на свято "Злата" (християнське Симона Зилота, або Семена), яке відмічалося 10 травня. Із приходом християнства Семен став вважатися покровителем рослин, у давнину ж свято називалося Зільник. У деяких регіонах перший збір починався в середу на Русатьному тижні. Нині важко встановити, який язичницький Бог опікувався зільництвом (відомі жіночі Богині Рожаниці, Лада, Мокоша, які згадуються у замовляннях цілющого зілля). Відбувалося ритуальне окроплення трави хмільним напоєм, переважно медовим. Збирати цілюще зілля як на Зільник, так і на Купайла вирушати до схід сонця.
Цілющими вважалися іі трави, якими встеляли підлогу на Ру-сатьній неділі (на Трійцю), їх збирали і зберігати для лікування. Купальський збір трав починався ще з ночі літнього сонцестояння (нині випадає на 20—22 червня). Зіллю, зібраному в цей час. надаються наймагічніші властивості — воно лікує від усіх хвороб.
Існують також міфічні рослини. В Україні найбільше цілющих трав збирати на свято Купайла. Так, вважають, що в цю ніч має розцвісти Перуновий квіт — цвіт папороті, який вказує, де заховані скарби. Збереглися також перекази про "розрив-траву" (ключ-траву), яка відкриває всі замки, її також треба шукати на Купайла. Відомо в народі також про "переліт-траву", яку дівчата збирають для чарів. Однак, як вважає лікар-фітотерапевт Євген Товстуха, така трава ніде не зафіксована ні в енциклопедіях, ні в довідниках, її створила народна уява. Проте вчений лодас кілька варіантів назв цієї цілющої рослини, серед них відомі в народі: первоцвіт весняний, конюшина, тирлич жовтий".
Наступний збір трав починався на Маковія (за язичницьким календарем, 1 серпня). У цей день збирають переважмо городні рослини, які вирощують біля хати: мак, соняшник, моркву, кріп, любисток, м'яту, руту. На Спаса (6 серпня) збирають плоди іі овочі, заготовляють на зиму, сушать, консервують.
Кожна рослина пов'язана з Сонцем, Місяцем, Зодіаком. Всі планети мають свої рослини, які присвячені дням тижня. Сонячний день неділя, місячний - понеділок і т. д. (див. розділ "Астрономічні знання та народний календар"). Рослини Сонця круглої форми: кульбаба, нагідки, соняшник, рум'янок, первоцвіт та інші. Рослини Місяця: лілея, біле латаття, диня, огірки, кавуни, гарбузи (за формою квіток), верба, береза.
Марсу (вівторок) присвячені всі повзучі рослини: горох, квасоля, хміль, льонок, а також деякі колючі та пекучі: перець, часник, кропива, аґрус, ялівець. Меркурію (середа) присвячуються: чорниця, буквиця лікарська, насіння подорожника. Юпітеру (четвер) — великі рослини з широким листям: дуб, лопух, також деревій, кмин, коріандр, кріп, бузина. Венері (п'ятниця) присвячуються білі, червоні, лілові квіти: лаванда, фіалка, шавлія,бузок, жасмин, вишня, слива, малина, ожина. Рослини Сатурна (субота) — сосна, ялина, піхта, туя, кипарис, ялина, папороть, верес, полин (дослідження Марії Грицай).
Для того, щоб знати, коли треба збирати цілющі трави, слід вивчити календар наших Предків і застосовувати його згідно з астрономічними строками (сонцестояння, рівнодення, Повня чи Молодик)'42.
Збирання рослин здавна починалося до схід сонця, "поки роса не впаде", бо тоді зілля втрачає свої лікувальні властивості. На Поліссі вважалося, що збір трав повинен відбуватися у першій половині дня (до 12 години), доки "день прибуває, щоб сила прибувала". Іноді (як на Купала) починали збирання трав уночі. Саме вночі трави вбирають більше вологи й корисних речовин, водночас виводячи з себе шкідливі елементи, тобто самоочищаються. Найкращим місцем збору цілющих трав завжди вважалися відлюдні місця, "де не чути голосу півня".
Зі збором цілющого зілля пов'язані дуже давні звичаї, що носять ритуальний характер. Землі треба дякувати за подаровані ліки. Тому перед початком збору під перший кущ чи пагінець рослини кладуть хліб-сіль або монети. У Карпатах про це кажуть: "Не журись, Землице, що ми тебе оголили, ми на тебе. Землице, хліба положили". Рослини збирали обов'язково помившись і вдягнувшись у чисту сорочку. Перед збиранням потрібно було молитися і просити в Богів, щоб зібране зілля було помічним від усіляких недугів. У Золотоніському повіті на Полтавщині був звичай збирати зілля роздягнутим, "бо як нарвеш у одежі, то не буде помагати від усякої хвороби".
У світі відомо близько 200 тисяч лікарських рослин. Із них понад 20 тисяч росте на українській землі. Тому не дивно, що наші Пращури добре знали й ефективно застосовували цілюще зілля — справжній дарунок Бога Неба і Богині Землі.
(Джерело:
група Скарби України)
