Корисні поради

Пийте сироп калини

Дорогі дівчатка та хлопчики. Я вас дуже прошу, прочитайте те, що я написала для вас. Шість років тому моя близька людина чудом попала на прийом до одного видатного лікаря. Чудом, тому що він лікував тільки дуже заможних людей, здебільшого іноземців, і консультація в нього коштувала шалених грошей. Перше, що він сказав моєму родичу, який ледве викарабкався після страшної хвороби і серії операцій було - “Пийте сироп калини”.

Ми дуже помиляємося, коли думаємо, що наші предки садили калину у кожному дворі тільки тому, що були великими естетами. Ми ведемося, як лохи, вибачте, на рекламу фармкомпаній і при першому ж чиху гробимо свій імунітет штучними імуностимуляторами. Калина має найпотужніший загальнозміцнюючий та імуностимулюючий ефект, тільки хто нам про це розкаже, коли треба продавати аміксин? Ми читаємо про екзотичні фрукти, які корисні в профілактиці онкозахворювань, тільки про калину, в якої ефект не менший, нам забувають розповістити.

Підвищенний тиск, кашель, хвороби ШКТ, багато чого іншого, про що ви можете прочитати в неті. Мені помагає навіть від головного болю. Не лінуйтеся, будь ласка, купіть кілька галузок у бабусь на ринку, вижміть сік через марлю просто руками, добавте цукор десь 1 до 1,5, перелийте в банку, поставте в холодильник. Все. Приймати натще по столовій ложці зранку, запиваючи ХОЛОДНОЮ ВОДОЮ. В кого понижений тиск, треба бути обережним і почати з меншої дози.

                                                                                            (Олена Іванюк)

 

HAND MADE

В передчутті свята. Цікаві ідеї  для невгамовних рученят. 

 Ялинки – топотушки із фрамірану. 

 

Майстер клас у картинках.

Зима у лісі, цікава композиція із картону і паперу.

                            

Якщо вам подобається така композиція, то виконуйте роботу у такій послідовності, як розміщені картинки. Вважаю, що робота не важка, але цікава і гарна. При бажанні можна використати кольоровий картон чи додати щось своє. Вам знадобляться: картон, білий папір, клей, коректор, пістолет-клей, біла фарба, вушна паличка. Бажаю успіху та натхнення.

                                                                     1                     

                                                                      

                                                                 2                                            

                                                                   

                                                                      3

                                                                      

                                                              4

                                                                 5

                               

                                                                   6

                             

                                                              7                       

                              

                                                                       8                           

                                          

                                                               9                         

                              

                                                               10                            

    Ось він бажаний результат.

 

День украї́нської писе́мності та мо́ви — свято розвитку державної мови, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.^[1]

Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови».

У День української писемності та мови за традицією:

покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;

відзначають найкращих популяризаторів українського слова;

заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;

стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн з 20 країн світу.

Також існувала традиція 9 листопада, коли батьки відводили дітей до школи, а потім йшли до церкви: поставити свічку перед образом Нестора-літописця і помолитися, щоб він допоміг дитині у навчанні.^[2]

В День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано з 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть узяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

День української писемності та мови – традиційне свято, що відзначається 9 листопада ще з 1997 року. Настільки традиційне, що з року в рік знаходити нестандартні формати роботи, які б зацікавили сучасних школярів, стає дедалі складніше. Проте, неможливо не погодитися, що цей день є чи не найважливішим для учнівства. 9 листопада – привід пригадати історію, поговорити про важливість української мови для сучасності та заохотити не тільки школярів, а й себе, до безупинного вивчення нашої рідної мови!

Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею. Тихою казкою, доброю ласкою. Світ – мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова. За допомогою слів відкриваємо таємничість і складність інших наук: географії, історії, біології, фізики, математики…

    Словесність – початок усіх наук. Вона джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили, розливається могутньою рікою. А складовою словесності є слово. Слово – найтонший різець. Яким можна доторкнутися до найпотаємніших куточків людського серця.

        Любов до рідної мови передається з покоління в покоління.

 

 

Вислови і цитати про мову

Мов поганих не існує в світі, є лише погані язики (А. Бортняк).

***

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя (Франсуа Вольтер).

***

У мові, як загалом у природі, все живе, все рухається... (Ян Нецислав Бодуен де Куртене).

***

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити (Василь Сухомлинський).

***

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, виконує над собою самовбивство (Шафраник).

***

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини (Й. Г. Гердер).

 Висловлювання відомих людей про мову

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе (Оксана Пахльовська).

***

Найбiльше i найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє авнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування (Панас Мирний).

***

Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу (Олесь Гончар).

***

Рiдна мова на чужинi ще милiшою стає (Павло Грабовський).

***

Мова – далеко не тільки "засіб спілкування", тобто передачі "вже готових думок", як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія – бути способомнародження тих думок: коли "нема мови", людині просто-напросто "нема чим думати" (Оксана Забужко).

***

"Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови... (Максим Рильський).

Вислови про мову від українських письменників

***

Яке прекрасне рідне слово!
Воно — не світ, а всі світи (Володимир Сосюра).

***

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови... Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (Олесь Гончар).

***

Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна (Олександр Олесь).

***

Мова росте елементарно, разом з душею народу (Іван Франко).

Вислови Тараса Шевченка про мову

***

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б'ється – ожива,
Як їх почує!..

***

І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик…

***

Мова рідна,
слово рідне,
хто вас забуває,
той у грудях не серденько,
тільки камінь має.

***

Не одцуравсь того слова,
Що мати співала,
Як малого повивала.

***

А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди ("Передмова до нездійсненного видання "Кобзаря").

5 висловів про мову від Ліни Костенко

***

Сім'я вже ж вільна і нова.
Та тільки мати ледь жива.
Вона була б і вмерла вже не раз,
Та все питає, і на смертнім ложі,
а де ж те Слово,
що його Тарас
коло людей поставив на сторожі?!.

***

Мова – це також обличчя народу, воно тяжко спотворене.

***

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.

***

У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (…)

3 вислови про рідне слово від Лесі Українки

***

Слово – то мудрості промінь,
слово – то думка людська.

***

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

***

Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова.

https://maximum.fm/novini_t2

 

1. У 448 року візантійський історик Пріск Панікійський, перебуваючи у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України записав слова «мед» і «страва».

2. Українська була офіційною мовою Кубанської народної республіки у 1918 — 1920 роках.

3. До ХІХ ст. українську мову називали руською. Також поширеними назвами були: проста, козацька, русинська.

4. В українській мові зберігся кличний відмінок. Він також є у грецькій та латинській мовах.

5. Українська мова має напівофіційний статус в окрузі Кук штату Іллінойс, США. До складу округу входить місто Чикаго разом з передмістями, де існує велика українська спільнота.

6. Згідно зі словником Національної академії наук України, українська мова налічує близько 256 тис. слів.

7. За лексичним запасом найбільш близькоми до української мови є: білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

8. За оцінками довідників Ethnologue та Encarta українська мова посідає 28 місце у списку мов за кількістю носіїв.

9. До багатьох мов світу увійшли українські слова «гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (до польської було запозичено українські слова «hreczka» — гречка, «chory» — хворий, російської «вареники» — вареники; «пасека» — пасіка; «бублик» — бублик, «подполковник» — підполковник, румунської «stiuca» — щука, «holub» — голуб, білоруської «вагітная» — вагітна тощо).

10. Найбільше синонімів в українській мові має слово «бити» – 45. Найбільше в українській мові слів, які починаються з літери «П», найменше — з літери «Ф». До речі, всі слова з «Ф» — запозичені.

11.Починаючи з вісімнадцятого і до дев’ятнадцятого століття в українській мові використовувалося до п’ятдесяти різних систем письма (але не письменностей). Тому за кількістю орфографії (але не письменностей), українська мова перевершує найскладнішу – монгольську.

12. У кінці шістнадцятого — на початку дев’ятнадцятого століть в Україні використовувалася особлива система письма – «козацький скоропис», де начертання деяких букв відрізнялися від прийнятих у кирилиці.

13. Перший офіційний Український правопис було затверджено 17 травня 1919 року на Загальних зборах Української академії наук.

 

Граматичні цікавинки

Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце в світі за мелодійністю (після італійської) та третє за красою лексики (після французької та перської). І це не прості слова – а підтверджені факти.

Офіційно вважається, що після видання «Енеїди» Івана Котляревського, українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана Котляревського по праву вважають основоположником нової української мови.

Одне з головних нововведень в українському правописі – офіційне закріплення фемінітивів (Фемінітиви — це слова жіночого роду які збігаються з поняттями слів чоловічого роду , що належать до всіх людей незалежно від їхньої статі: секретар — секретарка, продюсер — продюсерка, архітектор — архітекторка).

У нашій мові є особливі слова – паліндроми. Це так звані «дзеркальні» фрази або слова: їх можна читати як зліва направо, так і справа наліво. Ось приміром «Я несу гусеня», або ж «ротатор». Можете і ви згадати щось цікаве про паліндроми?

Цікаві цифри

Українська мова налічує близько 256 тисяч слів. Найбільше слів в українській мові починається на літеру «П», а найменш уживана – «Ф».

У 1933 році з правопису була вилучена літера «ґ», а в 1990 – повернена знову.

За лексичним запасом найбільш близькими до української мови є білоруська (84%), польська (70%) та сербська (68%).

Сучасна українська мова налічує, згідно словнику Національної Академії Наук України, близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються в даний час.

Наразі у світі українською володіють від 41 до 45 мільйонів осіб, а рідною мовою її називають понад 37 мільйонів людей у світі!

В українській мові, на відміну від інших східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний. Найбільше перекладений «Заповіт» Тараса Шевченка – 147 мовами.

В українській мові безліч синонімів, найбільше має слово «бити» – 45 синонімів

І про діалекти

Ми живемо у етнографічному регіоні – на Поліссі, зокрема на північному, і є носіями західно-поліського говору. Нині, зауважують мовознавці, у моду поступово входять ще й діалекти. Використовувати діалекти у своїй мові та переходити на місцеву говірку з її носіями — така установка поступово перетворюється на правило гарного тону і стає нормою для вихованої людини.

Йдеться про те, що, окрім ідеального володіння нормами літературної української мови, потрібно водночас упродовж життя пронести у мовленні особливості свого діалекту.

Для містян це не актуально, а для тих, хто родом із сільської місцевості, дуже важливо. У жодному випадку неприпустимо кепкувати з дідуся чи бабусі, коли вони неправильно говорять. Чи може бути діалект правильним або неправильним? Він завжди правильний, але не входить до літературної мови, адже вона не може увібрати всі діалекти.

Тож «байте», «балакайте» чи «спувайте», їдучи «куньом» з «Гандрийом» чи «Голькою» «пу полю», «госінню», «купати картоплі».

Розмовляйте діалектом чи літературною, аби своєю, рідною українською мовою!

 

 

Прочитав сам – порадь  друзям

                                                      

Бібліотека це місце постійного спілкування друзів: між читачами та бібліотекарем, між читачами та книгою, між користувачами та друзями. Тож наша бібліотека започаткувала акцію «Прочитав сам – рекомендую друзями». Що це значить? Користувач на стенді пише автора та назву книги, яку прочитав, та показує її друзям. А бібліотекар робить фото фіксацію. Тож читайте книги та приєднуйтесь до нашої акції! 

 

 

«Спадщина  Предків»

9  життів Івана Сірка

Іван Сірко (1605 – 1680) – просто легендарна особистість. Він ходив походами на Османську імперію та Крим, керував козаками в часи Тридцятирічної війни, володів магією та не програв майже жодної битви. То яким був цей лицар козацької України?

Легенди та факти про «вовка» Сірка

Життя Івана, оповите легендами, неначе штаб квартира ООН прапорами. Скільки всього містичного та міфічного мабуть не придумали про жодного з козацьких лідерів. Спробуємо розвіяти декілька міфів, які міцно укорінилися в нашій історичній пам’яті.

По-перше, багато хто думав, що кошовий отамана запорожців походив із бідноти. Історик Юрій Мицик у своїй праці  «Іван Сірко» документально доводить, що герой цієї оповіді — з православного шляхетського роду. Королі Речі Посполитої в листах називали Сірка «уродзоним», та шляхтичем. Так, слово «шляхтич» може викликати недобрі асоціації з польськими гнобителям тогочасного українського селянства, але такий порядок речей був закладений у наші голови ще радянською системою.  Насправді, цей термін означає поняття «лицар», «шевальє», «дворянин».                                                                                            

Іcнує легенда, що Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально відомий козак, як військовий лідер, здобув 65 розгромних перемог, а програв насправді близько десятка невеличких боїв, які великої ролі у тих воєнних кампаніях не грали.

Сірко також встановив знатний рекорд у історії Запорозької Січі. Починаючи з 1659 і по 1680 рік, він не менше як 15 разів обирався кошовим отмаманом Війська низового запорозького. Відомий дослідник постаті Сірка історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів, а сучасні науково-популярні статті в мережі говорять нам, що 12. Але згаданий Юрій Мицик просто впевнений, що саме 15 разів, і підтверджує це джерелами, які досліджував та збирав майже 30 років.

Що ж до легенд про отамана, то багато з нас чули такі розповіді: Сірко був автором славнозвісного листа турецькому султану. Художник Ілля Рєпін, зобразивши Івана Дмитровича як головного героя картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але історики твердять, що той лист, який послужив поштовхом до написання знаменитої картини, є пам’яткою літературної, ба навіть –  школярської та бурсацької творчості. Перші варіанти «листа» відомі ще з 1600 року, є списки, датовані 1619, 1620, 1667, 1677, 1683 роками. Підписані тогочасні козацькі е-мейли різними особами. То «низові козаки»,  то «отаман Захарченко», то «Іван Сірко». Мають ці листи різних адресатів-султанів – Османа, Мехмета ІV тощо. Скоріш за все цей лист не має нічого спільного з реальним листуванням такого рівня.

Про стереотипи, які витають навколо постаті кошового пише вже згаданий історик Юрій Мицик:

Зовнішність і вдача Сірка не завжди збігаються з узвичаєними уявленнями про нього, що склалися в деяких художніх творах. Козацький ватажок мав зріст трохи вищий від середнього (174-176 см.), правильні риси обличчя, рівний ніс. До речі, це інтуїтивно вловив великий Релін, зобразивши його в центрі своєї картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Цікаво, що прототипом для образу Сірка на картині став відомий військовий діяч генерал Драгомиров. Лише одна істотна деталь не була відома Рєпіну та його консультантові Д. Яворницькому – родима пляма червоного кольору, яка була в Сірка на нижній губі з правого боку. Сучасники вважали її “божим знаком”, даним на те, щоб відрізняти його од звичайних людей. Великий гетьман коронний, майбутній король Речі Посполитої Ян Собеський, який добре знав Сірка й зокрема бачився з ним у Брацлаві 1671 року, писав тоді ж у листі: “Сірко чоловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір’я в козацькому війську”. Джерела засвідчують, що славнозвісний козацький ватажок був глибоко релігійною людиною, безсрібником, навіть аскетом, рідко споживав міцних трунків. З цим останнім чи не найважче змиритися прихильникам стереотипів про звичаї та спосіб життя запорожців, – пише історик та священник.

Щодо магічних здібностей Сірка, то тут можна пригадати історії, як він убив чорта одним пострілом у річці, яку потім назвали Чортомлик, як ні кулі, ні шаблі не брали отамана, як козаки після смерті ходили в походи з рукою кошового, і перемагали. Подейкують, що рука Сірка навіть московитів одного разу врятувала. У 1812 році, коли Наполеон увійшов у Росію,  руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви, і доля війни була вирішена. Хоча, варто пригадати, що перед тим французи спалили місто.

               

                       

Але вперше Іван Сірко в історичних джерелах згадується не як магічний козак-характерник, а як Вінницький полковник, який у середині 1644 р. разом з Богданом Хмельницьким, веде переговори з французьким послом у Варшаві графом де Брежі щодо участі запорожців у війні з Іспанією. Переговори завершились успішно, і 19 квітня 1645 року було укладено угоду про набір на французьку службу козацького корпусу з 2,5 тисяч козаків.

У жовтні 1645 року козацький корпус під командуванням полковника Івана Сірка на французьких кораблях відправився з Гданська до Франції. В той час французькій армії дуже шкодила приморська фортеця Дюнкерн, завойована іспанцями і з якою французи не могли дати собі ради.

Тривалий час французи не могли здолати оборону Дюнкерна і за порадою поляків вирішили запросити на допомогу корпус українських козаків. Тож, підійшовши під Дюнкерн, Іван Сірко в морському бою розбив іспанську ескадру, захопив кілька кораблів із гарматами і, посадивши на них козаків, нічним десантом з моря вдерся у фортецю за одну ніч. Успіх бою і козацька звитяга страшенно здивувала французів, і згодом принц де Конде назве їх „дивовижними”.

Із Дюнкерна козацька ескадра пішла курсом до порту Кале, звідки, розігнавши іспанців, десантувалась на берег і протягом двох років успішно визволяла французькі землі. З європейською славою повернувся Іван Сірко з козаками в Україну в 1647 році й відразу активно включився у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. В 1653 році Сірко особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем, де діяв сміливо і рішуче, а в 1654 році став одним із перших полковників українського війська.

(Автор: Роман Коржик
- Культурно-історичний, просвітницький проект "Спадщина Предків")

 

Українські традиції

Українська традиційна піч

                                                   

Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому нев­довзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вог­ню в печі родинної хати, біля якого народжувались і ви­ростали цілі покоління наших предків.

                                                      

Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже дав­но: ця назва загальнослов’янська. Вона зв’язана з слова­ми "печера" і "пещись", "попеченіє". Печера, склепіння якої освітлене виблисками вогнища, і піч — поняття одного родового значення.

Дім вважався житлом лише з того моменту, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вог­нище "віддало" частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл.                                               

Піч — це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселі ві­дігравало роль не лише осередку тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище. Вогнище на тій стадії було свого роду символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і свя­тинею. З розпадом великої сім’ї серединне вогнище пере­містилось до стіни.

Тут, біля вогню, часто громадилася родина і сусіди. Вели оповіді про минуле й сучасне, скла­дали легенди, думи, прислухаючись до цвіркунів, яких ототожнювали з духами предків.                                             

Ще в дохристиянські часи на Русі був звичай укладати шлюб біля родинного вогнища. Котрийсь із батьків звер­тався до молодих з побажанням: "Нехай вогонь поєднає". У весільний комплекс входив також обряд прощання молодої з батьківським вогнищем і прилучення її до того, яке палає в оселі молодого. При цьому вона брала з дому жарини.

Згодом під час заручин старостам і нареченій належить стояти ближче до печі. Перші намагалися потай виколупати з печі шматочок цеглини чи обмазки і покласти до кишені, щоб сватання вдалося. А дівчина того вечора не відходила від печі й колупала комин, ніби благаючи захисту. У деяких районах під час сватання дівчина ховалася на печі. Якщо вона не погоджувалася вийти заміж за того, кого їй пропонували, то до кінця сватання залишалася там.

                                                 

Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами (Поділля), витинанками (Хмельниччина),розмальовками з паперу (Петриківці). Тобто піч була символом високих естетичних смаків українців. Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі. Піч була оберегом від різної нечисті. Лучину, жаринки, попіл використовували при ворожіннях, лікуванні хворих.

У фольклорі, літературі піч символізує святість, неперервність життя народу, світле дитинство, тепло, затишок та ін. За словами В.Земляка, «для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого».

                                                           

Вогонь в печі вважався священним: господиня повин­на ставитись до нього лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, у нього не можна плювати або кидати що-небудь нечисте, з ним не можна бавитися.

При будівництві печі, українські господині намагалися задобрити пічників. Щоб піч не диміла, добре підпікала хліб, довго тримала тепло і мало вимагала дрів. Перше витоплювання нової печі вимагало дотримання обряду. Зокрема в Харківщині, в Куп’янську, це робили так: «Покладуть в піч житньої соломи і прутик два чи три свяченої верби. Тоді підуть до сусідів, випросять сірників і запалять солому. Дивляться на вогонь: як вогонь горить ясно, то жити буде весело, як темно горить – то життя буде плохе, як іде дим у хату, то у тій хаті часто спір і бійка між господарями та господинями». У хуторі Єгорівка, Куп’янського повіту, перед запалюванням вогню в новій печі господиня брала хлібну лопату, робить над устям знак хреста і говорить: «Господи, поможи в добрий час у новій печі топити!». Повторює тричі і ставить у піч новий, ще не бувший у вжитку глиняний горщик на вогонь. Якщо горщик від вогню не лопне, то піч добре зроблена, а якщо горщик трісне – то піч перекладають заново.

                                                 

Перший раз топити в новій печі годилося не соломою, а дровами і нічого в ній не варити. Коли дрова перегоряли в ній, потрібно посадить в піч кілька хлібів (непарну кількість – парну кількість знаюча господиня не посаде в піч). У один із них вліпити зверху недогорілу вуглину. Якщо ця вуглина, коли вийняти хліб із печі виявиться перегорілою або стане попелом, господарі дому матимуть у всьому удачу, щастя. В іншому разі неперегоріла вуглина є ознакою того, що в цю хату хоч і не входь жити: «добра не буде».

Вимітати в печі потрібно завжди чистим помелом, інакше образиться вогонь і щось за це знищить. На Чернігівщині був звичай вимітати піч не кочергою, а віником, щоб молоді заможно жили. Після похорону тримаються за піч, щоб не боятись по­кійника, для очищення. Домовий теж любить піч та, як гадали, має в ній своє місце. Отож у помешканні не можна було лихословити, що відбилося у прислів’ї: "Сказав би, та піч у хаті".                                                 

Піч мусить завжди чисто підметена, вогонь лежить в куточку, прикритий попелом, і для нього завжди має бути приготована дровина. Звичай не залишати піч без води пояснюють на Куп’янщині тим, що в печі постійно іде спір між Богом і вогнем. Вогонь погрожує все знищити на землі і Богу важко буває його переспорити, якщо в печі немає горщика з водою. Тож для допомоги Богу і варто завжди мати в печі воду: «Треба, щоб гола піч ніколи не була, класти в піч в неї дровину і становити посудині воду. Як прийдеться переходити через пекло, так переходитимеш по цій дровині» (слобода Кругляковка). В Куп’янську вірили, що на тому світі доведеться не переходити, а переповзати на животі через пекло по розпеченому, на подобу «пічного череня» мосту. Тим жінкам, що клали дровину в піч, легше буде повзти по них, а тому легше буде перебратися через пекло.                                     

- Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"