Трагічні сторінки Голокосту

Хто рятує одне життя,

той рятує весь світ

з Талмуда.

 

«Пам»ять про Голокост необхідна,

щб  наші діти ніколи не були жертвами,

катами чи байдужими  спостерігачами»

  (І. Бауер Ізраїльський історик)

 

27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, який був встановлений у 2005 році спеціальною резолюцією ООН.

Голокост - переслідування та знищення євреїв нацистами та їх прибічниками після приходу до влади Гітлера та до закінчення Другої світової війни. За даними Енциклопедії Голокосту, загинуло до 3 млн. польських євреїв, 140 тисяч євреїв Литви, 70 тисяч євреїв Латвії ; 560 тисяч євреїв Угорщини, 280 тисяч євреїв Румунії, 140 тисяч євреїв Германії, 100 тисяч євреїв Голландії, 80 тисяч євреїв Франції, 80 тисяч євреїв Чехії, 70 тисяч євреїв Словенії, 65 тисяч євреїв Греції, 60 тисяч євреїв Югославії. В Білорусії було знищено біля 800 тисяч євреїв.

   В «Публічній бібліотеці Смолінської селищної ради» до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту відбулась презентація книг Василя Даценка «За те, що євреї….» , та Анатолія Кузнецова «Бабий Яр».

      В  цих книгах  розповідається про історичні факти окупації фашистами    України, коли йшло тотальне знищення національних меншин.

  Були створені гетто, куди зганяли євреїв та знищували їх. Вважається, що про голокост вже сказано все, але коли знайомишся з історією однієї родини, з тими, хто пережив весь жах випробування та знищення, які випали на долю одного народу, однієї нації - євреїв, то розумієш, що ти знаєш набагато менше, ніж собі уявляв.

  Із книги Василя Доценка  на презентації ми дізналися, як

автор розповідає і про людей – «праведників світу» , які, незважаючи на загрозу бути негайно страченими гітлерівцями ,рятували євреїв від знищення ,переховували їх аж до звільнення області від окупантів . Цікавими для читача будуть пропоновані додатки – збережені для прийдешніх поколінь записи єврейського хлопчика з Кіровограда Йосипа Бутовецького та уточнені й доповнені списки жертв кіровоградського Голокосту.

  На завершення  присутні переглянули  відео  «Голокост в Україні».

Голокост – це жах, біль, смерть. Він не повинен повторитись. Але пам'ять про мільйони невино загублених людей житиме завжди.

 

 

 

Пам’ять про Крути

В цьому році 29 січня Україна відзначає 105 років битви під Крутами, яка для українського народу стала символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Щорічно в цей день ми згадуємо подвиг студентів та гімназистів Києва, які на заклик молодої Української Народної Республіки відгукнулися захищати свою Батьківщину. Вони не мали військового досвіду, але горіли бажанням не допустити ворога на рідну землю.

600 юних необстріляних вояків при 16 кулеметах та одній гарматі протистояли російській більшовицькій орді, яка чисельно в десятки разів переважала юних захисників. Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів.

Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Подвиг українських юнаків під Крутами навічно залишиться в історії як символ жертовності, національної честі та нескореного духу нашої нації.

Потяги, проходячи повз цю маленьку станцію Крути, стишують хід, а в день пам’яті про бій, тривожно сигналять… Немов будять нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави.

Вічна слава героям Крут!

Ми кажемо, що Крути – це бій за майбутнє, майбутнє України. І цей бій триває, бо росія знову розв’язала проти нашої держави жорстоку війну. Але наші бійці Збройних Сини України продовжують традиції героїв Крут - б’ють ворога і відстоюють незалежність і територіальну цілісність нашої Батьківщини. Перемога буде за нами!!!

 

Подіум ювіляра – Марина Дяченко

Наша Публічна бібліотека Смолінської селищної ради  неодноразово  рекламує та пропагує книги український авторів.  І ось сьогодні  з’явилась ще одна нагода розповісти вам про  книги Марини Дяченко.

 Мари́на Юрі́ївна Дяче́нко до шлюбу Ширшова (нар. 23 січня 1968) — українська письменниця-фантаст та редактор, у минулому — професійна акторка. Працювала у співавторстві з Сергієм Дяченком. Пише в основному російською, але є й україномовні твори

Згодом одружилася з письменником Сергієм Дяченком. Письменницьке подружжя дебютувало романом-фентезі «Брамник» (1994), за який отримали премію Єврокону-96. На Всесвітніх і Всеєвропейських зборах фантастів «Єврокон—2005» у Глазго Марину і Сергія Дяченків визнано найкращими письменниками-фантастами Європи.

Особливо цікавим є стилістика написання творів подружжя Дяченків. Характеристики персонажів романів письменників описані достатньо детально. Унікальністю їхніх описів є те, що вони створюються поступово та продумано. Кожна риса висвітлюється за допомогою додаткових сюжетних ліній, що потім зливаються в цілісний образ.

Кожна книга, написана подружжям, відзначалася російськими, українськими або міжнародними преміями – в цьому сенсі вони, мабуть, найтитулованіші фантасти на пострадянській території. У Києві придумали спеціальне жанрове позначення «М-реалізм» (чи то Маринин, то чи магічний): сьогоднішня фантастика завоювала статус Великої Літератури в т.ч. завдяки їх книгам. Краща проза останніх двадцяти років – це «Армагед-дім», «Пандем», «Печера», «Долина Совісті» і особливо прославлена «Vita nostra», романи, від яких, при всіх інших достоїнствах, важко відірватися. І щороку виходили їх нові тексти – різні, але незмінно якісні.

У співавторстві до смерті чоловіка написали 25 романів, десятки повістей та оповідань, кілька дитячих книжок

В нашій Публічній  бібліотеці Смолінської селищної ради  також представлений великий вибір книг  Марини і Сергія Дяченків:

-Магам можна все (2012)р.    

-Цифровой (2012)р.

-Хозяин колодцев (2008)р.

-Самум (2012)р.

-Мігрант (2012)р.

-Долина совісті (2008)р.

-Варан (2012)р.

-Печера (2012)р.

-Мідний король (2012)р.

- Vita nostra (2007)р.

-Армагед – дом (2012)р.

-Пандем (2012)р.

   Бібліотекарі Публічної бібліотеки Смолінської селищної ради завжди із задоволенням допоможуть вам підібрати цікаву і  книгу.

 

 

 

 

Українська мрія: єдність, свобода, незалежність

 До Дня Соборності України в «Публічній бібліотеці Смолінської селищної ради» оформлено ілюстровану тематичну  виставку

«Українська мрія: єдність, свобода, незалежність».

 Напередодні свята  Наталія Сизранова провела       інформаційний огляд виставки,   розповіла про становлення і розвиток українського національного державотворення, про Акт Злуки, який був глибоко історично мотивований і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну, національну державу.

А саме:  22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві урочисто проголошено Акт злуки. Українці ЗУНР та УНР об’єдналися під єдиним прапором. З тих пір 22 січня – національне свято. Саме зараз нам, як ніколи, потрібно об’єднатися заради майбутнього нашої країни, заради нашої свободи та незалежності.

Вона згадала  і про криваві бої, які зараз точаться на Сході і наших героїв, які віддали життя за Україну в російсько-українській війні. Там вирішується доля і майбутнє України.  

Присутні заходу дізналися про історичне значення  Дня Соборності України, переглянули документальний фільм про події коли був прийнятий ІV Універсал Центральної Ради, здійснили віртуальну подорож областями України.

Всі бажаючі мають змогу  використати документи із виставки та фонду бібліотеки, щоб знайти відповіді на ваші питання.

 

 

 

Василь Федорович Форостецький –

український художник

110- річниця від дня народження українського художника-ілюстратора Василя Форостецького!

Народився Василь Федорович Форостецький 13 січня 1913 році в місті Скадовському на Херсонщині в селянській сім’ї. Світ мистецтва з дитинства манив до себе юнака. Володимир навчався в керамічному фабзавучі (школі фабрично-заводського учнівства) , на вечірньому факультеті, а згодом – в Харківському художньому інституті (пізніше Київський художній інститут), який закінчив у 1940 році як архітектор-художник. Його вчителями були відомі українські радянські архітектори і художники) В.Г.Кричевський, В.Г.Заболотний, І.Ф.Хворостецький та інші. З перших днів Великої Вітчизняної війни художник – в лавах Радянської Армії. Після визволення Львова від фашистських окупантів у 1944 році Василь Форостецький залишається тут працювати, проводить активну громадську та творчу роботу, зокрема – працює над декоративним монументом «Слава львівським дивізіям», бере участь у випуску агітівки та політичних плакатів.

10 років віддав Василь Форостецький педагогічній діяльності  на посаді викладача малюнку і живопису Львівського поліграфічного інституту імені І.Федорова.

Важливе місце в у творчому доробку митця займає книжкова графіка: серія автолітографій, присвуячених життю та діяльності Івана Федорова (1949 р.), цикл малюнків до ювілейного альбому “Дружба українського і російського народів в образотворчому мистецтві” (1964 р.), графічне оформлення книг Івана Франка, Василя Стефаника, дитячої літератури. Також Василь Федорович Форостецький  працював в станковому живописі: портрет, пейзаж, натюрморт.

 Найбільш популярна графічна робота художника – «Тарасове дитинство»(1964 р.).

   У 1967 році художник переїхав до Запоріжжя, де продовжує творчо працювати, беручи активну участь в у мистецькому  і громадському житті міста. У 1973 році у Запорізькому художньому музеї відбулася його персональна виставка.   

    Значне місто в творчості художника посідають портрет, натюрморт і пейзаж. У графічних портретах трудівників художнику вдається донести до глядача багатство внутрішнього світу нашого сучаснику – людини праці.

У всьому, що було  створено Василем Форостецьким, наче залишається частка серця, поетичного, чутливого. Особливо це помітно в серії «Седнівські пейзажі» (1973-1976 рр.). Твори зберігаються в Запорізькому художньому музеї. В семидесяті роки художник все більше уваги приділяє техніці олійного живопису, йде шляхом пошуку нових засобів, нових тем. Все життя Василь Федорович Форостецький продовжував роботу над образом нашого сучасника, втілював свій творчий задум – працював над живописною серією «Скадовськ – місто мого дитинства».

 

Шарль Перро  - король літературної казки

                              

 «Світ який –мереживо казкове! Світ який –ні краю , ні кінця!» В.Симоненко

Шарль Перро народився 12 січня 1628р. в Парижі Навчався у найкращих школах Брав участь у створенні Академії наук та живопису Франції У 1663 р.призначений секретарем Академії словесності У 1695р. У віці 67 років почав писати твори для дітей Першим твором були “Оповідання моєї матінки Гуски”, які вийшли під ім’ям наймолодшого сина д’Арманкура Його казки стали класикою світової літератури  

  Всесвітня енциклопедія казок стверджує:  «Це був найдобріший казкар в історії літератури. Він перший створив справжні дитячі казки — добрі і щасливі.

Казка зовсім не дрібниця. Головне в них-мораль. Їхня мета-показати, які переваги чесності, терпіння, слухняності та які біди переслідують тих, котрі зневажають порядність. Ш.Перро

                        

          Декілька цікавих фактів з життя Шарля Перро

Біографи Шарля Перро зазвичай називають його казкарем, хоча він писав і інші твори, і був навіть літературним критиком, причому дуже талановитим. Сам він часто журився, що «казки зруйнували його життя», і шкодував, що взагалі взявся за цей жанр. Письменник стверджував, що «казкаря» люди перестали сприймати як серйозного літератора.

• Життя Шарля Перро було не надто щасливим, незважаючи на те, що йому протегував французький король Людовик XIV. Син його був заарештований за бійку із вбивством, і потрапив до в’язниці. Письменнику вдалося визволити його звідти, відправивши подалі від двору, в діючу армію, але незабаром його син загинув у битві.

• Творчість Шарля Перро широко відома, але найзнаменитішим його твором є збірка «Казки матінки Гуски». Втім, лише одну з них він придумав повністю самостійно, а інші сім являють собою творчу переробку народних сказань. Сам письменник і не стверджував, що придумав їх всі сам.

• Спочатку «Казки матінки Гуски», що несподівано стали настільки популярними, були видані під ім’ям сина Шарля Перро. Сам він не бажав пов’язувати своє ім’я з жанром казок, який тоді вважався чимось низькопробним. Але саме з цієї збірки почалася справжня популярність казок у Франції, і у нього з’явилося безліч наслідувачів.

• Творчість Шарля Перро справила величезний вплив на розвиток всього казкового жанру в подальшому. Такі відомі на весь світ казкарі, як брати Грімм і Г. К. Андерсен, самі зізнавалися, що саме твори знаменитого француза служили для них джерелом натхнення і ідеалом, до якого потрібно прагнути.

• Казки Шарля Перро лягли в основу безлічі інших творів. За їх мотивами знімалися мультфільми і кінострічки, їх перетворювали в пісні, балети і опери… Правда, все це сталося вже через багато років після смерті письменника. Втім, він і за життя не був обділений ні славою, ні повагою.

• При королівському дворі письменник користувався великим впливом. До його думки в літературних питаннях прислухався сам Людовик XIV, і, отже, все його оточення. Король навіть призначив казкаря главою тільки-тільки заснованої «Академії написів і витонченої словесності», тобто «літератури і поезії».

• В Російській імперіїї вперше отримали можливість познайомитися з казками Шарля Перро у 1768 році, коли вони були переведені на російську мову і видані в країні. З тих пір вони пережили безліч нових перекладів і перевидань, при цьому незмінно залишаючись популярними.

• В оригіналі деякі казки Перро містять в собі чимало кривавих подробиць, якими в наш час дітей вважають за краще не лякати. Тому, у міру посилення цензури, ці твори раз по раз змінювалися, стаючи все більш і більш «добрими».

• До казкового жанру літератор прийшов далеко не відразу. Спочатку його більше цікавила поезія, і першим твором Шарля Перро стала поема «Стіни Трої, або Походження бурлеску». Написав він її у 15-річному віці, але вона пройшла майже непоміченою для публіки. А взагалі він вважав найкращим літературним жанром романи в прозі або у віршах.

(https://www.google.ru/search?hl=ru&q=музей%20шарля%20перро%20в%20парижы&um Джерела:)

 

 Василь   Симоненко: нескорене покоління

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в с.Біївці на Лубенщині Полтавської обл. Над річкою Удай стоїть старенька селянська хата, де поет з'явився на світ. У ній розміщений сільський музей Василя Симоненка.

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора - при сонця, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль.

Дитинство Василя Симоненка припало на роки війни, було трудним, голодним. Зростав Василько без батька, який залишив родину. Мама тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомогали їм дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід,-

Ніколи не мовив. " тату"

І вірив, що так і слід. - так згадував майбутній поет у поезії " З дитинства". Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. І коли у вірші "Жорна" згадує, як " материнські руки тягли за ручку камінь без кінця", то і його дитячим рукам випало молоти на жорнах борошно на хліб насущний...

Спочатку Василь Симоненко навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту - у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення

середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році Василь вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас з Симоненко навчалися Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук,Борис Олійник. Тут він пише багато віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957р.) працював в обласних газетах "Черкаська правда" і "Молодь Черкащини":

( очолював відділ пропаганди, пізніше кореспондентом "Робітничої газети" в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

Напровесні 1960 року в Києві , з волі пробудженого " відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді . Цього ж року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця похованнь розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні ( про останнє було зроблено заяву до Київської міської ради).

1962 р. Василь Симоненко став членом Спілки письменників України. Він планував вступити до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка "Тиша і грім".

Влітку 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції "ім. Тараса Шевченка"(Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню - обласний ліксанупр ( мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз - рак нирок. Зробили операцію - але безрезультатно.

Помер Василь Симоненко у ніч проти 14 грудня. Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і залишилося повідомлення про рак.

Після смерті поета в 1964 році вийшла друга збірку поезій " Земне тяжіння". У 1965 р. вийшла збірка його новел " Вино з троянд". Через три роки по смерті вийшли

"Поезії", де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім - мовчанка, наче й не було Василя Симоненка і його творчості.

Тільки в 1981 р. Вийшла збірка "Лебеді материнства", а в 1984 р. ще одна збірка

"Поезії", яку видали друзі поета. У другій половині 1980- на початку 1990 рр. у журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України.

 

                         Поличка ювіляра –  Василь Стус

Василь Стус — 85 років з дня народження видатного українського поета.

Василь Стус загинув у радянських таборах, залишаючись незламним. І зараз ми ведемо далі цю боротьбу, з тим самим ворогом. І ми неодмінно переможемо.

План дій від Василя Стуса

 - Терпи, терпець тебе шліфує

 -- Ярій, а не ридай

 - Сам собі постань законом

Не бійся смерті

 -- Не запитуй, чи важкий твій хрест

 --І не клонися перед суддями

 --Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило!

Торуймо свій шлях! 

  В наш час поети присвячують Василю Стусу свої твори. 

А вірші – у народу на устах!

Свіча його погасла надто рано,

Та волі дух поета пережив.

Будив народ він свій із-за Уралу

І закликав боротись – не тужить!

Був сином він і є для України,

А це одні із найміцніших уз.

Не зміг його поставить на коліна

Трьохсотмільйонний в каторгах Союз!

Він той поет, чиє високе слово

Рівняється до слова Кобзаря,

Ламало кадебешницькі основи

Системи, що гноїла в таборах

Отих, що мали людяність і гідність,

Яких не міг злякати ешафот,

Сумління цінували вони й вірність

Й за це тримали особливий фронт.

У сорок сім спинилось його серце,

Мов повторило долю Кобзаря.

Талант вручили свій Вкраїні-неньці,

І в кожного із них – своя зоря!

8.01.2023.

Ганна Верес Демиденко