Василь   Симоненко: нескорене покоління

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року в с.Біївці на Лубенщині Полтавської обл. Над річкою Удай стоїть старенька селянська хата, де поет з'явився на світ. У ній розміщений сільський музей Василя Симоненка.

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора - при сонця, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль.

Дитинство Василя Симоненка припало на роки війни, було трудним, голодним. Зростав Василько без батька, який залишив родину. Мама тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомогали їм дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід,-

Ніколи не мовив. " тату"

І вірив, що так і слід. - так згадував майбутній поет у поезії " З дитинства". Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. І коли у вірші "Жорна" згадує, як " материнські руки тягли за ручку камінь без кінця", то і його дитячим рукам випало молоти на жорнах борошно на хліб насущний...

Спочатку Василь Симоненко навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту - у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення

середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році Василь вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас з Симоненко навчалися Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук,Борис Олійник. Тут він пише багато віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957р.) працював в обласних газетах "Черкаська правда" і "Молодь Черкащини":

( очолював відділ пропаганди, пізніше кореспондентом "Робітничої газети" в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

Напровесні 1960 року в Києві , з волі пробудженого " відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді . Цього ж року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця похованнь розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні ( про останнє було зроблено заяву до Київської міської ради).

1962 р. Василь Симоненко став членом Спілки письменників України. Він планував вступити до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка "Тиша і грім".

Влітку 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції "ім. Тараса Шевченка"(Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню - обласний ліксанупр ( мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз - рак нирок. Зробили операцію - але безрезультатно.

Помер Василь Симоненко у ніч проти 14 грудня. Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і залишилося повідомлення про рак.

Після смерті поета в 1964 році вийшла друга збірку поезій " Земне тяжіння". У 1965 р. вийшла збірка його новел " Вино з троянд". Через три роки по смерті вийшли

"Поезії", де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім - мовчанка, наче й не було Василя Симоненка і його творчості.

Тільки в 1981 р. Вийшла збірка "Лебеді материнства", а в 1984 р. ще одна збірка

"Поезії", яку видали друзі поета. У другій половині 1980- на початку 1990 рр. у журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України.