Леся Українка у наших серцях
25 лютого 1871 р.
народилася Леся Українка (1871 - 1913рр) - велика і видатна українська поетеса,
драматург, прозаїк, перекладач, фольклорист та літературний критик.
.. Я буду крізь сльози
сміятись,
Серед лиха співати
пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи
сумні!
Ці слова поетеси стали
символом нашого з вами сьогодення та життєвим девізом кожного пересічного
українця.
Леся Українка з нами,
бо її творчі духовні здобутки, є частиною культури українців та України.
... Ні! Я жива!
Я буду вічно жити!
Я в серці маю те,
Що не вмирає...
Цікаві
факти з життя Лесі Українки
1. У родині Лесю Українку називали по-різному:
Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи
«зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось
навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця дружила.
2. Леся Українка вільно розмовляла українською,
російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами,
добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької,
італійської та польської мов, хоч і не вчилась в школі. ЇЇ навчала мати (Олена Пчілка)
і приватні вчителі.
3. Леся дуже любила музику й мала великі
здібності до гри на фортепіано. Вона не могла їх розвинути через хворобу кісток.
Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу.
4. У Нечимному (урочище біля села Скулин
у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному
віці. Тут вона гостювала в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину,
якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав
їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом
відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі
живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож,
можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі уже й вигадані.
5. Леся Українка ввела в нашу мову такі нові
слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний
неологізм, то друге – це вже навіть науковий термін. Нині нам ці слова здаються
цілком звичними і в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову
«промінь», аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала
життя означенню, без якого неможливо уявити нинішній мовний запас, — слову «мистецтво».
З її легкої руки в нашій мові прижилися також слова «переможець», «палкий» та інші.
6. Одним із цікавих фактів про Лесю Українку
є те, що вона була відома своєю незалежністю і самостійністю. Наприклад, в 1907
році, коли Леся отримала пропозицію одружитися з польським емігрантом та революційним
діячем Людвігом Варшавським, то відмовилася, попри його статус та знаменитість,
заявивши, що «ласка до чоловіків у мене невелика». Замість того, щоб обмежувати
своє життя шлюбом та сім’єю, Леся Українка віддавала перевагу своїй творчості та
активній участі в українському національному руху. Цей факт підкреслює не лише незалежність
та силу волі Лесі Українки, але і її відданість національній справі та ролі жінки
в суспільстві.
7. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні
села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно
з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина
Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується
Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована
в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський
скарб.
8. У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта
є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається,
що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша.
9. Перебуваючи в Сан-Ремо (Італія) протягом
1902 – 1903 років, Леся Українка вела листування з Феліксом Волховським у Лондоні
та Михайлом Кривинюком у Празі. Темою листування було видання нелегеальної літератури,
з якої до нас дійшов переклад «Казки про царя Семена».
10. В червні 1906 року Леся Українка була
обрана до правління київської «Просвіти», де вона опікувалась бібліотекою. Ця її
діяльність уже в листопаді 1906 року звернула на себе увагу царських жандармів,
які згодом її арештували, а в подальшому закрили саму «Просвіту».
11. Практично з народження її переслідували
важкі хвороби. Одна з них коксит, дуже прикра форма туберкульозу кісток, через яку
вона терпіла нестерпні болі. У 1899 році, коли в Берліні їй було зроблено вдалу
операцію, Леся змогла нарешті ходити відносно вільно. Згодом лікувалась в Єгипті
у 1909 – 1910, 1911, 1912 – 1913 роках через іншу хворобу – важку форму туберкульозу
нирок. Кліматичне лікування допомагало хоч натрохи спинити прогресуючу хворобу.
12. У 1912 році Леся Українка стала першою
жінкою, яка отримала почесне звання академіка в Галицькій науковій спільноті.
13. В останні роки життя очі Лесі Українки
набули надзвичайного блакитного кольору. До того вони не мали настільки інтенсивного
забарвлення. Цей факт дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні.
Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова.
14. У стані крайнього виснаження від поганої
роботи нирок Леся згасла на 43-у році життя у містечку Сурамі в Грузії. А приїхала
вона в Сурамі разом зі своїм нареченим Климентом Квіткою у вересні 1903 року Кльоня,
як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона — від туберкульозу кісток.
Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими, а тоді були невиліковними. Тож пара
знала справжню ціну життю, коханню і часу.
15. Під час Другої світової війни садибу
Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального
музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця.
Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав
його дідові Бориса Клімчука, колишнього голови Волинської ОДА.
16. Як свідчить професор Національної академії
керівних кадрів культури і мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три
найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України,
рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у Колодяжному.
17. Першою меморіальною річчю, що потрапила
до музею у Колодяжному, стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана
1949 року Варварою Дмитрук, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею
поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд, яким могла
користуватись родина.
18. На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки
живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри
Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США
(внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової).
19. Єдиний родич Лесі Українки, що похований
на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер
1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному.
20. Окрім офіційних установ, на честь Лесі
Українки названий астероїд «2616 Леся»
(2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року.
Він знаходиться у головному поясі астероїдів, що розташований між орбітами Марса
та Юпітера, і складається приблизно з 580 000 астероїдів.
(Інформація з мережі Інтернету)
