Тематична закладка

“Спадщина тисячоліть: чим українська мова багатша за інші?”

Незабаром ми будемо святкувати День української писемності і мови, сподіваюсь, вислови визначних діячів науки, літератури та культури про українську мову зацікавлять багатьох користувачів блогу.

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

(П. Куліш)

Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Шановні користувачі! До вашої уваги тематична закладка, яка буде корисна для учнів, студентів та вчителів, які вивчають рідну мову.

Вислови визначних діячів науки, літератури та культури про українську мову.

"Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел в убеждение, что малороссийский [український] язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских".

Михайло Красуський, московський мовознавець польського походження, "О древности малороссийского язика", 1880.

"Із трьох східнослов'янських мов українська мова найближча до чеської... Із всіх слов'янських народів українці мають найбільше народних пісень".

/Павло Шафарик, визначний чеський історик, 1826./

"В теперішній час годі доказувати, що українська мова... одна з найбагатших слов'янських мов".

/І.Срезнєвський, мовознавець, 1834./

"Мова, що має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні, неповторні, які не перекласти іншою; а її поезія?! Хай спробують передати всю силу, всю велич, витонченість іншою!"

/Григорій Квітка-Основ'яненко, письменник 1841./

"Ця мова, відома під іменем руської, мала великий вплив на витворення нашої (московської) мови вищого світу й літератури: відоме, що Ломоносов учився по граматиці Мелетія Смотрицькога й вивчив напам'ять "Псалтир", перекладений на вірші, Семеона Полоцького. Руська мова була значно обробленішою, аніж письмова мова Московії; на ній було написано багато книг, на котрі відчувалась потреба і в Москві; притому ж кращі проповідники нашої першої половини XVIII століття були українцями і хоча намагалися

писати по-московському, себто, по-словенськи, та не могли не вносити в свої твори елементів рідного краю".

/Микола Костомаров, історик, 1842./

"В Європі існує народ, забутий істориками, - народ русинів... Цей народ існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який. ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії".

/К. Делямар, 1869./

"Українська мова в багатстві, витончености і гнучкости форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна ажніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим".

/М. Драгоманов, 1882./

“Переклади святого Письма дозволені в Московській імперії на більше як 36 мовах. Вільно там навіть монголам, туркам і татарам читати і проповідувати слово Боже на своїй мові, вільно й полякам і таким слов'янським народам, як серби, болгари та чехи, що, жиючи розсіяні по всій імперії, становлять тільки малесенький відсоток московського населення, не вільно тільки - 25 мільйоновому русько-українському народові, хоч він із московським ще й одновірний!"

/Іван Пулюй, фізик, 1904./

“Кажу собі:

товаришу москаль, на Україну

жартів не скаль.

Розучіте цюю мову

на знаменах,

кров'ю повкипалих.

- ця ж бо мова

величава і проста:

"Чуєш, сурми заграли,

час розплати настав..."

/Володимир Маяковський, поет, 1926./

"Усі народи більш-менш мали спроможність здобувати собі освіту на своїй рідній мові, клопотатись за розвиток своєї Національної культури. Над нами ж, українцями, важким гнітом на протязі більш століття лежала заборона рідного слова. За те, що ми з'являємо з себе самостійний народ, що ми маємо свою історію, що ми переживали свої окремні важкі історичні часи. ми не мали права на те, щоб прилюдно балакати, а навіть мислити, а як траплялись такі люди, яким несила була ховати в собі національні почуття і вони виривалися в них на поверх правдивим словом, то їх, як, наприклад, Шевченка, скоро приборкували, і усе знову замовкало на довгий час".

/М. Аркас, історик, генерал, 1907./

"Ні один народ в Європі не переживе того, що ми, українці, в 20-му сторіччі! Тоді як усі давно вже знають, хто вони, - ми тільки починаємо довідуватися: тоді, як усі давно в яснім признанню своїх прав національних і вселюдських мають задоволення і йдуть до широких вселюдських бажань, - ми тільки просинаємось, і все те, що другі вже мають, треба здобувать.

Коли француз, німець, поляк і інші відомі всьому світу, ми, мов яке дике плем'я, забуте і затерте, починаємо піднімать з темряви голову і лізти на гору, на слизьку гору, щоб звідтіля і нас побачили. А ті, що раніш вилізли і зайняли свої місця в світовій комедії, - не пускають нас, бо бояться, що ми зіпсуємо мізансцену. Тяжка боротьба, але надія, що виліземо, дає нам сили до культурної праці! Горе наше, що не маємо ще сильної інтелігенції, що ще багато людей лічать нашу мову мужицькою і соромляться скрізь нею говорити, а вона ж дзвінка, а вона ж красна і блискуча, тільки требa уміть нею користуватись, джерело, з котрого тече ця мова, чудове і величезне - 30 мільйонів народу, який, правда, ще не знає, хто він, але дізнається!"

/Іван Карпенко-Карий, 1912./

"Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів - скількома епітетами супроводяться визнання української мови. І, зрештою, всі ці епітети слушні.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе".

/Олесь Гончар/

"Виникнення української живої (розмовної) мови... стосується віддаленого від нас часу, у тьмі віків захованих відносин мов і племен..."

/Л. Булаховський, мовознавець, 1956./

"По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютнo точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність.

Істинна любов до своєї країни немислима без любови до своєї мови. Людина, байдужа до рідної мови, - дикун. Вона шкідлива за самою своєю суттю тому, що її байдужість до мови проявляється найповнішою байдужістю до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу".

/Костянтин Паустовський/

"Людина вища за тварину здатністю до мови, але нижча за неї, коли негідно поводиться з мовою".

/Сааді/

"Коли забув ти рідну мову -

біднієш духом ти щодня;

ти обчухрав себе до пня...

Ти втратив корінь і основу,

душею вигорів дотла,

бо ти зневажив рідну мову,

ту, що земля тобі дала...

Для тебе й Київ - напіврідний,

і Мінськ піврідний, і Москва...

Бо хто ти є? Іван Безрідний,

Іван, не помнящий родства!"

/Дмитро Білоус, 1988./

"Мова козаків... дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів ".

/П'єр Шевальє, 1663./

"...по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала; всі вони, за малими винятками, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того. священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях".

/Павло Алепський, арабський мандрівник, 1654-1656./

"Нема, окрім Русинів, другого народу слов'янського, котрий би на своїй землі знаходив стільки дорогих, одвічних, до нині збережених пам'яток і споминок. Куди не вержемо оком, все пригадує нам освячену віками нашу старовину. Назви, як Бескид, Бори (Медобори), Галич, Теребовля, Червень, Звенигород - одні ведуть нас до часів Христових, другі в далекі-далекі правіки, ще до початку першого осідку наших предків на сій землі".

/Омелян Партицький, мовознавець, 1894./

"...Пережиток полісемантизму характеризує українську мову щаблем розвитку більш стародавнім, ніж інші індо-європейські мови".

/М. Марр, мовознавець, 1931./

"У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні... Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи...".

/Ф.Боденштедт, 1845./

"Хай живе таджицький орнамент, казахська опера, естонська графіка, чукотська різьба на моржевій кості. Хай живе велика московська мова, але хай живе і солодкоспівуча, ні з чим не зрівнянна українська мова".

/Володимир Солоухін, письменник, 1966./

"Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих часів, а в період держави Руси наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель. збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх. Його розвитку не могли зашкодити чвари й усобиці, феодальна роздрібненість і навіть багатовікове монголо-татарське іго. Гідне подиву, що його не стяла шабля, що його не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу".

/Борис Харчук, 1986./

"Українці - це нащадки Київської Руси".

/Мальт-Брюн, 1807./

"Мова - це історія народу. Мова - це шлях цивілізації і культури".

/Олександр Купрін/

"Всякий народ у багатонаціональному світі виявляє себе своєю самобутньою культурою, а вона може розвиватися тільки своєю, рідною мовою. Давність культури визначається давністю мови".

/Г. Нудьга, 1987./

"Надзвичайна мова наша є ще таємницею. В ній усі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінности мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупна, зерниста, як самі перла. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі...".

/Микола Гоголь/

"I тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі - великого народу

Ніжна і замріяна душа".

/В. Симоненко/

"Без мови нашої, юначе,

Й народу нашого нема".

/В.Сосюра/

"Мова є найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя".

/К. Ушинський, педагог/

"Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!"

/М. Рильський/

"А мова й історія - це ж єдине ціле. один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо водночас. Маємо відродити в наших сучасних українцях і українках генетичну пам'ять, почуття гордости, маємо і до збайдужілих душ торкнутися запашистим євшан-зіллям рідного слова!"

/Олесь Гончар/

"Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється - ожива.

Як їх почуєш!.."

/Т. Шевченко/

"Ви чуєте, скільки вогню в нашій мові,

В гаркому, гарячому, гарному слові?

Як грає воно, наче в горні бушує,

Яким воно дужим глаголом вирує...".

/Л. Первомайський/

"Слова вмирають. Клякнуть, їх багато.

І раптом чуєш злато слово. Злато!

Аж хочеться скупатися у тім

Отецькім слові, слові золотім!..

Чи слово тільки виросло з любові?

Світися, правдо, в батьківському слові!"

/Р. Лубківський/

"Мова - коштовний скарб народу",

/І. Франко/

"Наша мова - найважливіша частина не лише нашої поведінки, а й нашої особистости, нашої душі, розуму, нашої здатности не піддаватися впливам середовища, якщо воно затягує".

/Д. Лихачов, історик/

"Бо ж наша мова - як чарівна пісня, що вміщає в собі і палку любов до Вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі. А пісня - це найдобірніша, найвиразніша мова".

/П. Тичина/

"На все впливає мови чистота:

Зір глибшає, і кращають уста,

Стає точнішим слух, а думка гнеться,

Як вітром розколихані жита".

/Д. Павличко/

"Найбільше й найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу. його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування".

/Панас Мирний/

"Слова росли із грунту, мов жито,

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров'ю предків тяжко пурпурова".

/Ліна Костенко/

"Мова -явище космічне"

/Павло Мовчан/

"Українська музика і поезія - найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчости".

/Анатолій Луначарський/

"Слово рідне, мово рідна!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має".

/Сидір Воробкевич/

"Будьмо передусім скрізь українцями, чи то в своїй хаті, чи в чужині, чи то в своєму краю, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лише до челяді".

/Михайло Коцюбинський/

 Посилання:  http://www.konstlib.net.