Ой, Весно, Весняночко!

Іди до нас, наша панночко!

Ось і прийшла весна! Кожен рік ми не перестаєм дивуватися її  силою, завдяки якій перероджується весь світ.

  З приходом весни в українського народу є багато звичаїв та традицій. Зокрема закликання весни – один із найдавніших звичаїв нашого народу.  Адже прихід весняного тепла дає поштовх до початку нового хліборобського циклу та впливає на потужний струмінь натхнення для української душі.

   Народна уява створила поетичний образ  весни-дівчини з вінком квітів. Це вродлива дівчина або молодиця дуже багата, від неї люди сподівалися  щедрих дарів, а тому й виглядали її рано-вранці  до сходу сонця: вибігали на горби, ставали на воротах, лізли на дах комори чи  клуні і запрошували її піснями. Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти.

   Молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри.  До наших днів збереглися такі ігри,  як «Довга лоза», «Котик і мишка», «Подоляночка», які супроводжувалися веснянками.

      Веснянки, гаївки назва  старовинних  слов’янських  обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співають майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати»  весну та  добрий урожай. 

   Жінки у цей день закінчивши ткати полотно, виходять із шматком натканого  в поле, вклоняються на всі боки  і , повернувшись обличчям  до схід- сонця , кажуть: «Ось тобі, мати-весна, нова обновка!» Після цього розстеляють   шматок полотна кладуть на нього пиріг і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре.

   Про все це діти дізналися в бібліотеці №1 та разом з бібліотекарем Сизрановою Н. Ф. провели  ігри  «Регіт», «Ластівка», в хороводі виконали  веснянку  «Подоляночка».

Народні  звичаї і традиції цікаві і повчальні  для  дітей XXI  століття. Всі діти погодилися з тим, що набагато корисніше і цікавіше провести час з друзями на природі , ніж сидячи в іграх за комп’ютером чи телевізором.