Свято Сонця і кохання

Коли духмяне українське літо в самому розпалі, з квітчастими вінками і яскравими вогнищами приходить свято Івана Купала.

Але все таки найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала. Починалось воно в ніч на 24 червня.

Це день літнього сонцевороту, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Ім'я ж святу дав Купало - поганський бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб - головний дар української землі. Та вже багато літ цього ідола ніхто не вшановує, про його божественну суть забули, а самого перетворили на опудало.

Головні атрибути свята - це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці - доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це - Купало, що поступово перетворюється у Марену: "Коло Мареноньки ходили дівоньки... «Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купала виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купала над воду -"заворожувати собі красу".

Відтак настає найцікавіший для парубків, що притаїлися неподалік, момент. Головне - не поспішати... Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.

Ввечері, коли за обрієм ховалося сонце, а на небі з’являлися діаманти зірок, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Танцююче полум'я цього літнього вечора виглядає казково. Купальське вогнище згідно переказів має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Пари, які кохаються, мають стрибати вдвох. Вважається, що та пара, яка не розніме рук, перестрибуючи через багаття, згодо і побреться.

Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:

Та малая нічка Петрівочка,
Не виспалася наша дівочка.

Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співа вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.

Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо марени або вогнища. Ця, на перший погляд, незначна деталь надає їм специфічного національного колориту, яскраво підкреслює їх поетичну сторону. Відомо також і те, що молодь охоче стрибала через вогнище. Звичайно, далекі наші предки цій дії надавали обрядового значення.

Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію. Жвавіше вився хореографічний малюнок танка, зручніше і легше ставало співати його учасникам. Але найвеселіше проводила молодь решту свята в танцях, які організовувала після хороводів. Весело щебетала скрипка, якій вторила басоля, завзято вистукував бубон... В нічній темряві, над долиною, з якої виднілося вогнище, лунала мелодія гопака чи козачка, хтось підспівував трендичку.

В танці кружляла молодь. Чути було веселий сміх, жарти, дотепні слівця... Молодь веселилася до світанку. Тут важливо відзначити, що колись, у сиву давнину, веснянки й хороводи мали обрядове значення і за традицією, яка. складалася віками, виконувались у відповідну пору року. Першим відчутним порушенням них традицій було виконання, побутових танців: гопаків, козачків, триндичок, коломийок в супроводі інструментальної музики.

Вкраплення побутових танців в обряд поступово змінювали його початкове значення. Обрядова церемонія, художні засоби, твори, які входили до репертуару, залишились у пам’яті народу як невід’ємна частина видовища, Так, зокрема, почали розглядатись народом «марена» вогнище, навколо яких співали пісень, водили хороводи, танцювали.

Можна сміливо казати, що серед народних свят, що відзначаються влітку, чи не найулюбленішими серед молоді бо най романтичнішими, вважаються купальські свята. За народними переказами, саме в ніч на Івана Купала (з шостого на сьоме липня) востаннє з'являлися русалки, а опісля вже затихали до наступного року. Переконатися в цьому щороку у чарівні куточки природи відправляються романтики і… прагматики.

Адже купальська ніч, це ще й ніч «вільної любові». А кому мама не дозволяє, можна обмежитися й не менш екзотичним (аж кров у жилах горить) заняттям - традиційно у ніч на Купала молодь перестрибує через велику (чим більшу – то краще) ватру. А ще у ніч на Івана Купала цвіте папороть.

Здавна були сміливці, що хотіли здобути її цвіт. Вважалося, що той, хто встигне зірвати жовту квітку, здобуде чарівну силу, яка допоможе знаходити закопані скарби, передбачати долю людини, лікувати хвороби. Кажуть, природа цієї сили – нечиста. Тому, квітка папороті може зробити людину багатою, але щасливою - ніколи.

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий з'являється в купальську ніч. Згідно легенди: папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні "Вечір напередодні Івана Купала" видатний український письменник Микола Гоголь.

Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. "Але не варто розчаровуватись, не знайшовши квітки - насправді-бо папороть не цвіте".

В Україні росте безліч рослин, що можуть подарувати найбільше багатство - силу і здоров'я. Існує повірування, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з "іванівською" росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки - потоплені дівчата, мавки - душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

В народі розповідають, що русалки з'явилися на світ у момент падіння з неба Сатани. Деякі з його однодумців, яких вигнали разом з ним, впали у воду де й почали готувати зло проти людства. На наших же теренах за часів язичництва русалки вважалися не лише річковими богинями, яким приносили чисельні жертви, але й володарками скарбів та чарівницями.

Є декілька версій походження слова "русалка": від слова "русло", або ж від слова "русява", - адже русалок уявляли з довгим й густим русявим волоссям, що розкішними хвилями спадає з плечей, прикриваючи голе тіло. На Заході ж русалки з'являлися у, так би мовити, пристойнішому вигляді вдягнутими в рибальські сіті. Втім, є версія, що волосся русалок все ж таки зелене. Переважно русалки живуть у воді, але напередодні свята Івана Купала виходять на береги своїх річок.

За тимчасове житло вони обирають старі, гіллясті дерева. Як це властиво й їхнім цивілізованим одноліткам, потяг до серйозних і конструктивних занять у них абсолютно відсутній: вони цілими вечорами гойдаються на гілках, розмотуючи пряжу, вкрадену в жінок, що лягають слати без молитви.

Лави русалок безперервно поповнюються. Ними стають мертвонароджені дівчатка або ж немовлята, що померли без хрещення, а також утопленці-самогубці. А ще дівчата, що купалися без натільного хреста (наявність чи відсутність купальників та іншого одягу до уваги не береться).

Між іншим. чимало легковажних осіб й самі прагнули приєднатися до русалок: адже ті володіють даром вічної краси та молодості, та ще й мешкають у кришталевих палацах, споруджених на дні озер та річок (неважко здогадатися, що львівська Полтава до цього аж ніяк не надається). Над ними головує цариця, яку призначає (теж із русалок) за безапеляційним принципом водяний цар. Є повір'я, що рядові русалки без вказівки цариці не мажуть ні погубити, ні навіть налякати людину. Ще одна принада русалок - їхні чарівні голоси.