Не загасити  пам’яті вогонь...

 Як швидко летить час!  Безжальний час…  Він покриває попелом голови ветеранів і безжально  забирає їх з нашого земного життя. Забирає останніх свідків тих жахливих подій, яким сьогодні минає 75 років.

Пам’ятайте !  Через віки, через роки … про тих, хто вже не прийде  ніколи… Пам’ятайте!  Вічна пам’ять  тим, хто  захищав Батьківщину від фашистської чуми.  Вічна пам’ять  тим, хто  не повернуться ніколи…

      Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, солдатів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. Саме цим людям і подіям

присвячено виставку інсталяцію в Смолінській бібліотеці №1. На ній представлені книги, що висвітлюють події того часу: це спогади, мемуари, історичні довідки та художні твори українських письменників.

    До вашої уваги пропоную декілька віршів нашої землячки Світлани Денисової, які хвилюють серця, не залишають байдужим нікого.

 

 Для нас ти - Герой, полігший солдате,

Героєм ти став, й залишишся навік...

Ти життя, що дали тобі батько і мати,

Із честю віддав у бою, за нас всіх.

 

Хіба ж цеї долі бажали для сина

Батьки? У той час коли ти народивсь...

А чи може хотіли посивіть в ту днину,

Коли стукіт серця твого зупинивсь?

 

Ні, не доленьки цеї для тебе хотілось,

А бачилось: ти підростеш, збудуєш сім'ю...

Як щастя своє не ховали, раділи,

Коли ти привів наречену свою...

 

Весілля твоє всим селом відгуляли.

Здавалось, що щастю немає кінця...

Та раптом біда... Ой матінко! Тату!

Постукалась в двері жорстока війна...

 

Стоїть на порозі розхрістана мати,

Вагітна дружина ридає в сльозах.

Лиш батько мовчить, і сльози ковтає,

Гіркий біль і смуток у нього в очах...

 

Тягнулися дні у чеканні на звістку :

- Матусю, живий. У відпустку прийду...

Ой не судилось... Вдягла чорну хустку,

Та замість синочка стрічає труну...

 

Та що ж ти за доле, лиха та проклята?!

І де взяти втішні й подяки слова?

Для матері й батька? За сина-солдата...

За те, що Героєм посмертно він став...

                                 ( Автор:С.Денисова)

 

Сегодня обращаюсь я к Солдату.

Уверена, что никому не сложно, как тебе:

Ведь ты присягу, клятву дал когда-то,

За свою Родину сражаясь умереть.

 

И отступить ты не имеешь права.

Включить уже не сможешь,, задний ход ".

Простившись с другом на Алее Славы,

С рассветом вновь уходишь в бой.

 

И там, в бою, плечо другим подставив,

Ты жизнь свою доверишь только Богу, Небесам.

Пощады не прося, сквозь боль, без страха,

Не раз ты приказанья свыше выполнял.

 

Тебе не ведомы другие чувства :

Всю жизнь ты только слышишь:,,Долг и Честь".

Но даже если бы назад и мог вернуться -

Ты клятвой не сумел бы пренебречь.

 

Ведь ты гордишься доблестью Солдата.

Поверь, горжусь и я вместе с тобой.

Сказать хочу,, Спасибо" что когда-то -

За Честь ты выбрал защитить меня собой.

                          ( Автор: С.Денисова)