Цікава інформація                                                                                                     

Чия мова найбагатша

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році. У купе першого класу швидкого поїзда Львів – Відень їхали англієць, німець і італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів.

Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови – чия багатша та котрій належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову. Першим заговорив англієць.

Англія – країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.

- Ні в якому разі, – гордовито заявив німець.

Німецька мова – це мова двох великих імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають пів Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете. І тому, безперечно, саме німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся та тихо промовив:

- Панове, ви обидва не праві.

Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка.

До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої із кращих поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа – мудреця Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі й похваленими тут, проте рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав українську.

На нашій мові звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас усіх разом узятих. Я можу назвати багато славних імен свого народу, проте, по вашому шляху я не піду Ви ж по суті нічого не сказали про багатства й можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, на своїх мовах написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової букви?

- Ні, ні, ні! Неможливо, – відповіли англієць, німець, італієць.

- Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою – зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся до німця.

- Хай буде буква “П”, – сказав той.

- Добре. Оповідання буде називатись “Перший поцілунок”.

Популярному перемишльському поетові Павлові Подільникові прийшло повідомлення. Поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич писав: “Пане поете, приїжджайте погостюєте, повеселитесь.

Пан Подільник поспішив, прибувши першим поїздом.

Підгорець – палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла поряд премилої панночки Поліни.

Поговорили про політику, про погоду. Пан Подільчак прочитав підібрані пречудові поезії. Панночка Поліна пограла прекрасні полонези Понятовського, поспівали пісень, потанцювали польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені поросята, приправлені перцем півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пампушки під печеричною підливкою, пиріжки, підсмажені пляцки. Потім подали присолені пряники, персикове повидло, помаранчі, порцелянові полумиски полуниць, порічок.

Поліна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли..,

Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п`янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під порослим плющем парканом. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок… Прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати…

В купе заплескали. Всі визнали: Милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу,

- Ну, коли б назвав іншу букву? – заявив він. Ну наприклад букву “С”

- Гаразд, хай буде “С”! Я на своїй мові можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова будуть починатися на одну і ту ж букву. До того ж будуть передавати стан природи, наприклад свист зимового вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.

САМОТНІЙ САД.

Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – Вигукнули англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби. 

(Панас Столярчук, професор

(“Українська думка”, Лондон)