Фантаст, філософ та футуролог –Станіслав Лем.

Для пересічного читача Станіслав Лем є уособленням ледь не усієї світової фантастики. За лаври першості з ним міг би посперечатися хіба що Рей Бредбері. Мало хто знає, що за критичні відгуки щодо жанру наукової фантастики його позбавили почесного членства у Спілці наукових фантастів Америки. Свої ж ранні твори Лем називав філософськими притчами, а себе вважав ученим-футурологом.

                                                                

Станіслав Лем народився 12 вересня 1921 року у Львові.

Навчався у Другій чоловічій гімназії, де через сім років отримав атестат про середню освіту. Юнак продовжив здобувати освіту у Львівському медичному інституті... випадково. Хлопець мріяв вступити у Політехніку, але, оскільки був представником “неправильного соціального класу” (забезпечений батько-ларинголог вважався буржуа), його не прийняли. Довелося батькові використати свої зв’язки і влаштувати сина у медичний, де він навчався без будь-якого ентузіазму.

У 1946 році, коли Львів перестав належати Польщі, Станіслав переїжджає до Кракова, де й закінчує медичну освіту.

Станіслав Лем почав друкуватися з 1946 року. Його перший роман “Людина з Марса” опублікували у щотижневому журналі “Новий світ пригод”.

Лем з дружиною щороку проводили місяць у Закопаному, катаючись на лижах. Там письменник проводив і червень, щоб врятуватися від сінної лихоманки, проти якої тоді ще не було ліків. Усі інші десять “нелижних” місяців Станіслав Лем писав цілими днями твори. Писав настільки швидко, що записував лише перші три літери слова. Потім сам себе розшифровував.

Подальшу творчість Станіслава Лема — знаменитий “Соляриc”, “Зоряні щоденники Ійона Тихого”, “Казки роботів”, “Кіберіада” та ін. — можна, швидше, віднести до філософії та футурології. Однак ярлик наукового фантаста вже надто міцно приліпився до Лема після його перших романів.

У 1973 році Американська спілка наукових фантастів прийняла письменника до своїх рядів, але пробув він там недовго. За критичні висловлювання щодо низького рівня американської фантастики його було виключено (до речі, разом із ним на знак протесту спілку залишили такі відомі фантасти, як Майкл Муркок та Урсула Ле Гуїн). Свої ж твори він уперто відмовлявся (так і не погодився до самої смерті) визнати фантастикою.

Станіслав Лем відходив від суто художньої літератури, писав філософські есе та футурологічні праці. Він отримав безліч польських та міжнародних літературних нагород, декілька орденів та наукових ступенів. Однак з 1989 року перестав писати. Пояснював це тим, що не бачить необхідності створювати ще одну книгу тільки для того, щоб заробити більше грошей. Лем розчарувався не тільки у сучасній літературі, а й у майбутньому людства, яке викликало сум та страх. Не вірив він і в колонізацію космосу. Несхвально ставився до сучасного телебачення та Інтернету. “Технологія відкриває нові можливості для злого умислу... Я ненавиджу тих, хто створює такі віруси; я б з радістю віддав їх на бичування та поставив на лобі клеймо... Мене бісять зло та дурість”, - так підсумовував свою позицію в останні роки життя польський фантаст, філософ та футуролог.