Ода українській мові 

Ти – срібний меч, ти – золота стріла,

Ти – міць скали і птаха легкотіла.

Крізь ненависть Ти квіткою цвіла,

І журавлями в небі леготіла.

 

Вкраїнська мово! Ти переживеш

Всіх ворогів злостивих, недолугих,

Війни руїну, згарища пожеж…

З тобою Бог! Та чи з тобою люди?

 

Тебе вбивали, ти була – табу,

Топтали тебе люто держиморди,

А ти шептала древню ворожбу

Й долала низьколобих вбогі орди!

 

Вбивали тіло, дух старались вбить,

Який ярів так світло і неспинно.

У Сандармосі навіть в люту мить

Ти вижила, хоч і стріляли в спину.

 

Міняли ще тебе на ковбасу.

«Два двадцять». Цю сакральну цифру

Манкурти і невігласи несуть

В собі, як ключ до демонського шифру.

 

За тебе можуть вбити і тепер,

В підвалах темних, де гебня новітня

Тупою люттю сповнивши етер,

Ллє свіжу кров у ненависть столітню.

 

 

Та ти жива! І сила ж бо твоя

В пророчих спалахах Тарасового Слова,

У Лесиних феєріях, в піснях,

В легендах гір прадавніх смерекових…

 

То чи за тебе люди, мово? Так!

Ті, хто виходить в зиму на Майдани,

Хто не міняє душу на мідяк,

Чиї діди убиті в магаданах.

 

Хто має гідність, і хто має честь,

І вишиванку носить не позірно.

Хто в мареві життєвих перехресть

Не йде за стадом, як теля, покірно.

 

Хто туфлі стильні, може, й «від кутюр»,

Змінив на берці, що стирають ноги,

Й «червоної доріжки» хто велюр

Забув на замінованих дорогах.

 

Ти будеш жить, допоки ми живі,

Всі ті, хто і життя віддать готовий

За пристрастне, гартоване в огні

Нескорене вкраїнське рідне Слово!

      (Автор Олена Трибуцька)

 

Виявляється ми не так багато знаємо про узор на вишиванці та що він означає.

Вишиванка - здавна сильний оберiг. Залежно вiд того, де саме був орнамент: на рукавах, грудях чи на подолi - вiн певним чином впливав на ту дiлянку тiла.

Наприклад, на рукавах жiночих сорочок вишивали гiлки, що вiдображали безкiнечнiсть роду. Великий рiд також символiзували квiти й засiяне поле.

Молодим дiвчатам та жінкам репродуктивного вiку рясно зашивали квiтами та iншими символами пазуху. Це захищало груди жiнки, адже з молоком матерi до дiтей передавалися всiляка добра iнформацiя, любов i мудрiсть.

Сьогоднi дуже часто на вишиванках зображають червонi маки. Що вони символiзують?

Це не дуже добрий знак. Квiтка мак - символ пролитої кровi, колись її вишивали дiвчинi, яка втратила цноту до шлюбу, це також квiтка спокуси. А ще це символ пролитої кровi в бою.

На жiночих сорочках добре вишивати калину - це символ чистоти родової кровi.

На чоловiчих сорочках можна вишивати дубове листя. Воно символiзує чоловiчу енергiю, силу, дає мiць i витривалiсть.

Як розшифрувати кольори вишиванки?

- Бiлий - чистота й початок чогось нового,

чорний - колiр предкiв, закiнчення життя, пам'ятi про загиблих родичiв.

Усi вiдтiнки вiд коричневого до пiщаного - символiзують землю, червоний - вогонь, активнiсть, кохання. Червоними нитками треба вишивати сорочки людям, яким бракує енергiї.

А тим, хто занадто активний, слiд вишивати вбрання голубими й синiми. Жовтий символiзує зрiлiсть, врожай. Зелений - це ознака життя, а фiолетовий - духовностi.

 Хай узори на вишиванці пр ииносять нам щастя, мир та радість.

 

 

Міжнародний день музеїв з’явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні Міжнародної ради музеїв була прийнята пропозиція про встановлення цього свята. І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах світу.

У цей день музеї планують творчі заходи та заходи, пов'язані з темою Міжнародного Дня музеїв, спілкуються зі своєю громадою та підкреслюють важливість ролі музеїв як інститутів, які служать суспільству та його розвитку.

Метою Міжнародного дня музеїв є підвищення обізнаності про те, що «Музеї є важливим засобом культурного обміну, збагачення культур і поглиблення взаєморозуміння, співпраці, встановлення миру між народами».

У сучасному світі змінюється роль музеїв у суспільстві. Вони стали культурними центрами, які функціонують як платформи, де творчість поєднується зі знаннями, і відвідувачі можуть спільно створювати, ділитися та взаємодіяти.

 

 

Відомі українці про вишиванку

 

Кого із дітей мама любить найбільше?

"Найменшого, доки не виросте!

Хворого, поки не одужає!

Того, хто покинув дім, поки не повернеться!

І кожного, поки я жива!"

 

 

 

Фітобібліоінформіна.

«Диво-рослина”

Всесвітній день кульбаби відзначають 13 травня. У багатьох країнах з цієї рослини готують різноманітні страви: кульбабу додають у супи, борщі, салати, муси, сир тощо. А ще можна приготувати варення з кульбаб за простим рецептом: швидко та смачно.

 

Поезія – душі перлина.

Ми стали іншими… чи то став іншим час… в душі, як пустка… не можу писати вірші, серце спопелилось на вуглину…

Ось так говорили про свій емоційний стан наші поети на черговому зібранні в Смолінській бібліотеці №1. Та все ж кожен із них прочитав свою поезію, яка схожа на шторм в океані, безжальна і праведна,  яка не може зрозуміти, змиритися з тим жахіттям  війни, що прийшло на нашу мирну і прекрасну землю.

   Про найріднішу маму, що подарувала нам життя, всеперемагаюче почуття кохання, весна – час пробудження  природи -  ці теми теж звучали  в піснях та віршах.

 На захід були запрошені тимчасово перемішені громадяни, користувачі бібліотеки.

  Ми любимо свою землю і для того, щоб перемогти кожен із нас повинен жити , творити і працювати, кожен на своєму місці.   

 

Вічна пам’ять. Ніколи знову.

Ще вродить жито. Визріє овес.

Ще буде мир, здобутий в перемогах.

І тільки душі до святих небес,

полинуть птахом до самого Бога....

Ще будуть квіти, бджоли і нектар.

Нап'ються пуп'янки живильної водиці.

І тільки кров, пролита на вівтар,

Розквітне маком в золотій пшениці...

І тільки біль ніколи не мине

За тихий рай дитячого спокОю...

І мирне небо -- чисте й голубе,

Загоїть рани.... та не нам з тобою...

І буде Київ. Вічний і новИй.

Повстане все, що в попелі згоріло.

Спечеться хліб -- святий і запашний.

І Бог воздасть... за все, що наболіло...

Людмила ГАЛІНСЬКА

 

 

Як правильно навчити дитину читати?

 

 

Письменники ювіляри

Анатолій Дімаров

5 травня - 100 років від дня народження відомого українського письменника, мемуариста, лауреата Шевченківської премії (1981) Анатолія Дімарова.              

Творчість Анатолія Андрійовича Дімарова – особлива сторінка в історії української літератури. Мало хто з письменників так умів привертати увагу читача з першого ж речення твору. Його твори – художні оповіді про минуле 20 сторіччя. За словами критика О. Логвиненко «…Оповідання, етюди, пересипані іскрометним гумором. Є тут складні, драматичні та трагічні долі, є характери, але нема чорно-білого примітивізму і головне – є любов, непоказна, негаласлива, до життя, справедливості, рідної Вітчизни. А ще – живе, яскраве слово. Слово Майстра. І цим все сказано».

 

 

Вірші-пророцтва, вірші-передбачення,

вірші-настанови

О ні, Поет – не гладіатор,

Що бавить натовп цирковий!

Поет – пророк, Поет – новатор

І вільний мучень життьовий.

В людських ганебних наріканнях

Огнистим цвітом він цвіте

І в світових сліпих блуканнях

До правди впевнений іде...

[Григорій Чупринка «Поет» 1910]

Справжній поет не тільки талановита особистість, він ще й патріот своєї держави, знавець її минулого і пророк. Його талант дає йому змогу побачити те, що чекає країну і її народ в майбутньому. Ми бачимо лише теперішні події, а поети-пророки бачать на віки вперед.

Найбільшим пророком України ми по праву вважаємо Тараса Шевченка. В скількох його поетичних рядках нащадки черпають віру і натхнення у важкі для нашої держави часи. Зараз, під час російської ворожої навали актуально звучить його настанова:

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!».

Ми в житті часто звіряємо свої вчинки і почуття із поетичними рядками Кобзаря. І завжди переконуємося, що вони не тільки талановиті, а й пророчі, хоч з моменту їх написання пройшло більше ніж півтора століття.

У великого українського Поета-пророка завжди було багато послідовників, талановитих письменників, для яких любов до України була понад усе. Ми з повагою згадуємо Лесю Українку і Івана Франка, Михайла Коцюбинського і Пантелеймона Куліша, Василя Симоненка і Станіслава Зінчука, Василя Стуса і Ліну Костенко...Це їх палкі слова допомагають нам краще знати історію свого  вольнолюбивого народу, шанувати традиції пращурів, вірити в світлу долю  держави.

 «І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.»

Саме книги українських майстрів слова про Україну, про силу нашого духу в боротьбі з ворогом, їх портрети ,   і стали складовою частиною виставки . Ми віримо нашим пророкам, нашим Збройним Силам, нашим патріотам, бо для всіх нас «Україна понад усе!».