Ода українській мові 

Ти – срібний меч, ти – золота стріла,

Ти – міць скали і птаха легкотіла.

Крізь ненависть Ти квіткою цвіла,

І журавлями в небі леготіла.

 

Вкраїнська мово! Ти переживеш

Всіх ворогів злостивих, недолугих,

Війни руїну, згарища пожеж…

З тобою Бог! Та чи з тобою люди?

 

Тебе вбивали, ти була – табу,

Топтали тебе люто держиморди,

А ти шептала древню ворожбу

Й долала низьколобих вбогі орди!

 

Вбивали тіло, дух старались вбить,

Який ярів так світло і неспинно.

У Сандармосі навіть в люту мить

Ти вижила, хоч і стріляли в спину.

 

Міняли ще тебе на ковбасу.

«Два двадцять». Цю сакральну цифру

Манкурти і невігласи несуть

В собі, як ключ до демонського шифру.

 

За тебе можуть вбити і тепер,

В підвалах темних, де гебня новітня

Тупою люттю сповнивши етер,

Ллє свіжу кров у ненависть столітню.

 

 

Та ти жива! І сила ж бо твоя

В пророчих спалахах Тарасового Слова,

У Лесиних феєріях, в піснях,

В легендах гір прадавніх смерекових…

 

То чи за тебе люди, мово? Так!

Ті, хто виходить в зиму на Майдани,

Хто не міняє душу на мідяк,

Чиї діди убиті в магаданах.

 

Хто має гідність, і хто має честь,

І вишиванку носить не позірно.

Хто в мареві життєвих перехресть

Не йде за стадом, як теля, покірно.

 

Хто туфлі стильні, може, й «від кутюр»,

Змінив на берці, що стирають ноги,

Й «червоної доріжки» хто велюр

Забув на замінованих дорогах.

 

Ти будеш жить, допоки ми живі,

Всі ті, хто і життя віддать готовий

За пристрастне, гартоване в огні

Нескорене вкраїнське рідне Слово!

      (Автор Олена Трибуцька)