Пам'яті Василя Симоненка

                                          

«Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину», саме ці рядки викарбувані на пам'ятнику Василю Симоненку в Черкасах. Поет народився 8 січня 1935 року.

   Василь Симоненко – один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.

   Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).

Його життя було коротким – прожив 29 років із них на літературну творчість припадає всього 10 років.

За життя вийшла лише одна збірка – «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

     Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства». Хоч твір адресований сину, але це заповіт поета усьому українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Композитор Анатолій Пашкевич поклав на музику другу частину поезії. Пісня стала гімном синівської любові до рідної землі.

Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, який відвідував поет разом з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком.

    Самвидавні поезії Симоненка, набули великої популярності і поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), («Дума про щастя», «Одинока матір»), («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові) тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Україні» та ін.).

    Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).

    Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. Помер у ніч проти 14 грудня.