Свято трьох стихій в мистецьких шедеврах

7 липня – Івана Купала - давнє свято краси, молодості і очищення. В Купальську ніч молодь влаштовувала гуляння. За народним повір’ям, тільки цієї ночі розквітає чарівний цвіт папороті. Багато сміливців вирушали на його пошуки, але й досі не знайшли.

Це свято літнього сонцестояння, яке відзначали 24 червня за старим (7 липня – за новим) стилем: midsommar (середина літа) – у шведів, Saint Jeans (Святого Жана) – у французів, flakagajt (день полум’я) – в албанців, sobotka – у поляків, kresu den (вогняний день) – у словенців, Яновден – у болгар, Івана Купала – у східних слов’ян.

Свято символізує народження літнього сонця – Купала, а християнська церква саме у цей день проголосила свято народження Івана Хрестителя – предтечі Ісуса Христа. Внаслідок християнізації у святі язичницьке найменування «Купала» поєдналося з християнським «Івана».

Одним із обов’язкових атрибутів свята Івана Купала є купальський вінок – символ дівочої долі. Вінок – дівоча прикраса, оберіг, який плетуть із квітів та листя. М’ята, материнка, полин -захищали від наврочування; материнка – символ материнської любові, мальви – притягували кохання, деревій – притягував людей з добрими намірами та відганяв лицемірних, неприємних; калина – у купальському вінку для зміцнення здоров’я жінки; безсмертник – символ здоров’я, довголіття, червоний мак – квітка літніх та знедолених жінок, квітка спокою, покращення долі. Хміль – допомагає вирішити спірні і складні питання, це квітка розуму, мудрості. Незабудка – дарує стабільність, вірність коханого, супутниця в далеку дорогу. Чорнобривці, любисток – квіти любові, привабливості, вірності. Волошки – дарують ніжність коханого, жінку роблять витонченою. Барвінок – у купальському вінку символізує притягування юнаків до дівчат. У вінки вплітали «пижмо звичайне», сокирки, васильки, резеду та інші пахучі трави. Трави, зібрані в ніч на Івана Купала мають особливу цілющу силу, яка виліковує багато хвороб. Особливо корисні деревій, звіробій, ромашка.

Свято символізує поєднання трьох стихій:вогню, води і рослин.

Вогонь.

Обрядове багаття на свято Івана Купала пов’язане із культом сонця, тому й місце для нього обирали, як правило, на пагорбах, щоб підняти полум’я якомога вище. Також котили з гір палаючі колеса, обмотані соломою. Для багаття збирали увесь непотріб: солому, старі речі, колеса. З усім цим мала згоріти «нечиста сила». Кожен з присутніх мав принести щось у вогнище, інакше буде битий: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Розпалювала купальське багаття, як правило, жінка чи дівчина, бо наділена функцією дітонародження, а вогонь мав запліднюючу силу. Тому, щоб мати змогу продовжити рід, усі дівчата і молоді жінки мали обов’язково бути на святі. Найважливіший ритуал у цей день – «очищення» вогнем. Люди цілу ніч не спали, водили хороводи навколо вогню. Парубки й дівчата, взявшись за руки, стрибали через вогонь. Іноді через купальські багаття проганяли домашню худобу, щоб уберегти тварин від хвороб. Могли в багатті спалити сорочку хворої дитини, щоб вона швидше одужала. Спалювали у вогні «гілку-купайло» як жертвоприношення головному богу – сонцю.

Вода.

Як і вогонь, вода також мала силу «очищення», «оздоровлення». Тому в цей день купання було ритуальним і відоме усім народам Європи. Побутували вірування і в цілющі властивості купальської роси, у ній качалися, нею умивалися. На воду дівчата пускали вінки, ворожачи на долю. Потім дівчата й самі роздягалися і купалися, щоб «очиститись». Ритуальні потоплення купальського деревця, Марени та Івана – це імітації колишніх жертвоприношень водоймам. За народними уявленнями, вода в день Івана Купала потребувала жертв і вважалася небезпечною. Тому людську жертву замінило її символічне зображення – купальське деревце.

Рослинність.

Це був особливий день для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Той, хто її знайде, буде здоровим і багатим. Існував також звичай на Купала збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами; виготовляти «купайло»/«гільце» – святкове деревце (найчастіше з верби). За значенням воно схоже до весільного «гільця»/«вільця», бо в давнину саме Купало знаменувало початок шлюбного сезону. Є легенда, що в цю ніч грали весілля Купала та Марени як символ поєднання двох стихій – води і вогню, чоловічого і жіночого начал. «Гільце-купайло» дівчата прикрашали букетиками польових і городніх квітів, ягодами, цукерками, бубликами, різнокольоровими стрічками, зверху кріпили вінок із барвінку, іноді – «квітку» з кропиви й будяків, щоб потім хлопцям було важко його ламати. Робили з верби також фігури «іванів» та «марен», які ввечері несли топити чи спалювати – так приносили жертву богу сонця та богу води, щоб був багатий урожай. І сьогодні гілки розламаного «купайла» господині розкладають по городу для гарного урожаю.

Завдяки народному обряду з’явилися такі мистецькі шедеври, як опера С. Писаревського «Купала на Івана»; фольклористична праця Л. Українки «Купала на Волині»; оповідання М. Гоголя «Ніч проти Івана Купала»; кінофільм Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала»; фольк-опера Є. Станковича «Коли цвіте папороть».