Історична довідка про трагічні події під Крутами у 1918 році

Третім Універсалом Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. проголошувалось утворення Української Народної Республіки — самостійного політичного утворення в межах нової загальноросійської федерації.
    Уряд В. Леніна відмовлявся визнавати владу Центральної Ради в Україні і вимагав передачі усієї повноти влади Радам селянських, робітничих та солдатських депутатів. Центральна Рада, зі свого боку, також не визнавала легітимною нову владу в Росії.
    8 грудня 1917 р. радянські війська захопили Харків і наступного дня зібрали з’їзд Рад депутатів Криворізького та Донецького басейну, котрий 12 грудня проголосив утворення Української Республіки Рад.
    6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ більшовицьких військ на Київ. Наступ більшовицьких військ під загальним командуванням М. Муравйова продовжився у напрямку міста Ніжина. Водночас у Києві, подібно до Катеринослава, почалося повстання більшовиків на заводі «Арсенал». Воно, на відміну від катеринославського, було придушене військами Центральної Ради (22 січня 1918 р.), але для цього українська влада змушена була зняти регулярні війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.
   Зранку 29 січня до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами Українського народного університету, Університету Св. Володимира та Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.
    У бою з української сторони брало участь близько 2—2,5 тис. осіб, реально ж брали участь у бою лише курінь курсантів та студентська сотня — загалом 730 вояків. Основний бій відбувся неподалік від станції Крути того ж дня, близько полудня. У ході бою переважаючі сили Муравйова (до 5 тис.) відтіснили курсантів і студентів до станції. В цей час прийшла звістка про перехід Шевченківського полку під Києвом на бік більшовиків, і командування вирішило відступати до Ніжина, аби з’єднатися з вірною Центральній Раді частиною цього полку та перегрупуватися для оборони Києва. Бій тривав близько 5 годин. Курсантська сотня змушена була оборонятися, відступаючи до Крут з-під Бахмача, і тому основний удар отримала студентська сотня, що мала відбивати наступ муравйовців та одночасно прикривати відступ курсантів. Коли до більшовиків підійшло підкріплення, командир А. Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило ешелону, де близько 17 години зібралися всі підрозділи. Незабаром з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти (30 чоловік) студентів, які стояли найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями і потрапили в полон. Коли більшовицький командувач П. Єгоров довідався про втрати, яких зазнали його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав стратити полонених. Надвечір студентів і гімназистів розстріляли у дворі станції Крути.
     Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол.
      Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напрямку. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького коша Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16 січня 1918 р. розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.
      Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.

      Бій під Крутами – це і тріумф і трагедія. У ньому переплітається і біль, і смуток, і гордість за молодих юнаків. Доречними стали слова І. Дзюби: «У людини високого ідейного та духовного тонусу є щось вище за саме життя – це мета цього життя, це її ідеали, принципи, це честь і гідність, і вона (цебто людина) може віддати за них своє життя».
   Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща.
    Ця подія залишила свій відбиток не лише в історії і в пам’яті народу, а й в літературі. «На Аскольдовій могилі поховали їх…» – під такою назвою експонувалась літературно-художня виставка, на якій були представлені книги та періодичні видання бібліотеки.

 КРУТИ

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.

Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.

На жертовню поклали,
Свої молодії життя.
Приклад відваги подали,
Слава героїв жива!

Зельман (Лісовий) Михайло

 

Історичний круїз

19- 20/01/2017      Історичний круїз

Вона – наш витвір, наша мрія,

Соборна, вільна Україна.

  Щасливі ми, що  народилися  на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – нашій славній Україні. Тут жили наші діди  і прадіди, тут живуть наші  батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини… Немає життя без України, бо Україна --- це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка  випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій  землі, бо Україна – це наше минуле, сьогодення і майбутнє.

Вишита колоссям і калиною

Вигойдана співом солов’я.

Звешся веселково Україною,

Нене зачарована моя.

Прикрашену вербою і тополею,

Виборену кров’ю і вогнем.

Називаєм гордо Україною,

І ніхто нам цим не дорікне.

 

 День 22 січня  1919 року ввійшов до національного календаря , як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед  Київською Софією , відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів.  На волелюбному зібранні було урочисто проголошено  злуку Української народної республіки та Західноукраїнської народної республіки.

       З цієї нагоди 19 січня в Смолінській  бібліотеці  №1  для учнів 9-го  класу,  класний керівник Бондар Ксенія Вікторівна, відбувся історичний круїз   «Вона – наш витвір, наша мрія, Соборна, вільна Україна».

    20 січня бібліотекар Сизранова Н.Ф. прийняла участь в урочистій лінійці  присвяченій цій історичній події , що пройшла  в Смолінському НВО, та привітала присутніх з  цією  історичною  датою. На лінійку вишикувались учні 9-10 класів із жовто-блакитними кульками а руках. Діти запалили свічки та прочитали тематичні вірші. Головащенко Ю. подарувала усім  присутнім пісню про Україну.

  Мета: виховання у дітей патріотизму, поваги до історичного минулого народу України, пропагування ідеї єдності, спільності історичної спадщини.

«...Віднині  воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

Уривок з Універсалу Директорії УНР
   Це були криваві часи для України. У 1918-1919 роках, після революційних подій у Росії, на теренах нашої держави точилася громадянська війна, панували безвладдя і стихійність. Суспільство було розділено за політичними інтересами, а влада — за розбіжностями у стратегії та військовій орієнтації. Досить зазначити, що в цей період у нашій країні діяли шість різних армій: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська, анархістська.
Саме в таких умовах у січні 1918 р.,згідно Четвертого універсалу першого українського уряду, Україна проголошувалася самостійною державою — УНР (Українською Народною Республікою), а в листопаді 1918 р. у Львові було проголошено утворення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки).
22 січня 1919  року на київському Софійському майдані було проголошено Акт об'єднання (Злуки) Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну  Україну. Павло  Скоропадський,Михайло Грушевський,Володимир Винниченко,Євген  Петрушевич, Симон Петлюра,Кость Левицький — це люди, які творили історію України того часу.
...Але  радість від Акту Злуки зовсім скоро затьмарилася, тому що через гостру внутрішню боротьбу Директорія не мала достатньої сили для протистояння новому наступу більшовиків. Новостворений уряд був змушений залишити територію країни.
Отже, подія об'єднання України мала певною мірою формальний характер, яка однак залишилася символом споконвічного прагнення нашого народу до возз'єднання в єдиній державі.
День Соборності України — національне свято України, що відзначається щороку 22 січня. Свято встановлено в державі згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» № 871/2014 від 13 листопада 2014 року. (До цього часу свято носило назву «День Соборності та Свободи України».)
Сьогодні соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовне єднання всього населення країни незалежно від національності. Соборність — це забезпечення справжнього суверенітету і незалежності народу, міцний фундамент для побудови процвітаючої демократичної національної держави.

 

 

Інформаційна година

19.01.17

Традиції Водохреща --  як завершення 

зимових свят.

Ознайомитись із календарно-обрядовими святами січня – від Святвечора до Водохреща, поглибити знання про традиції українського народу , виховувати шанобливе ставлення  до культурної спадщини свого народу – це мета , яку ми ставили  перед собою готуючись до інформаційної години  «Традиції Водохреща – як завершення зимових свят».

    Цікавою для  учасників  дійства стала інформація  про традиції  пов’язані з народженням Ісуса Христа, Старого Нового року і Водохреща.

Член Клубу любителів поезії  Чонтай Ніна Василівна  продемонструвала  обряд посівання, супроводжуючи  читанням засіванки .

З водою пов'язані обряди, приурочені до дня Богоявлення, Йордану, або Водохрещ (19 січня), як називали цей день у народі. Після ранкового урочистого богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Місце водосвяття прикрашали ялинками. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест. Під час відправи дехто вмивався водою. Парубки і дівчата намагалися обризкати одне одного. На Гуцульщині часто це робили ті, які незабаром мали побратися. Як тільки священик занурював хрест в ополонку, присутні поспішали зачерпнути у дзбанок свяченої води. Хто швидше з цією водою добіжить додому, той буде щасливим. При цьому також стріляли — «розстрілювали коляду», або, як казали гуцули, «проганяли вовків». Якщо порівняти звичаєво-обрядові дійства Святвечора з водохресними, то можна дійти висновку: на Святвечір, як на початок найважливіших зимових свят, влаштовували урочисту вечерю. Взяти участь у ній кликали покійних предків, яких зогрівали ритуальним вогнем і годували ритуальними стравами, насамперед кутею і узваром. На Водохрещ, чи Йордан, цих «непростих гостей» виряджали до місця їх сталого перебування — за воду, яка з давніх-давен служила своєрідним пограниччям між живими і тими, що відійшли. Щоб ніхто з «покликаних» не залишився в хаті, вживали і таких оберегів, як шум, стрілянина.

   Саме Водохреща, одне з великих християнських свят, завершує  січневі свята.

Відомі літературні лиходії

та їхні реальні прототипи

Лиходій і негативний герой - не одне і те ж саме. Негативний персонаж як правило, є антагоністом позитивного героя. Він зовсім не абсолютне зло, просто він проти того, що робить головна дійова особа. Лиходій - втілення абсолютного зла, він здійснює погані вчинки по відношенню до всіх і завжди, і вже, якщо інші герої чорно-білі, то лиходій завжди тільки чорний.

Пропонуємо згадати найвідоміших літературних лиходіїв та їхніх реальних прототипів.

Лиходій № І. Професор Моріартіі з серії оповідань Артура Конан Дойля про Шерлока Холмса.

«Професор» - зовсім не кримінальна кличка генія злочинного світу. Джеймс Моріарті був викладачем математики в університеті, захистив дисертацію. Але, як пише про нього Конан Дойль, цей «найблискучий розум Європи, який очолює до того ж усі сили пекла» має спадкову схильність до жорстокості і жити не може без злочинів.

Скромний університетський викладач очолює наш список невипадково. У нього був прототип - Адам Ворт,міжнародний злодій XIX століття. Слідом за співробітниками Скотланд-Ярду, які назвали Ворта «Наполеоном злочинного світу», письменник присвоює такий титул й вигаданому Моріарті.

Лиходій № 2. Міледі з роману Олександра Дюма «Три мушкетери».

Міледі - колишня графиня де Ла Фер, дружина Атоса. Хитра, розумна і безсердечна, вона не зупиняється ні перед чим, без найменших докорів сумління; не перелічити всіх її безчесних інтриг і злодіянь. Ця леді використовує всіх у власних цілях. Вона - осереддя пороків.

У Міледі теж є реальний прототип- графиня Люсі Карлайл, кинута коханка герцога Бекінгема, яка з ревнощів стала агентом кардинала Рішельє.

Лиходій № 3. Сестра Ретчед з роману Кена Кізі «Над зозулиним гніздом».

Сестра Ретчед не просто керує відділенням душевнохворих у психіатричній лікарні, мета її життя - зламати їх, розтоптати, зробити слухняною безвольної масою. Це завдання вимагає безжалісного ставлення до людей, і героїня демонструє його повною мірою.Перед нами звичайний садизм і спрага пригнічувати безпорадних людей,залишаючись при цьому абсолютно безкарною.

І у цієї героїні є свої прототипи. Автора на написання книги надихнула робота нічним санітаром у госпіталі ветеранів, де він проводив багато часу і зустрічав подібних «докторів».

Лиходій № 4. Аркадій Свидригайлов з роману Федора Достоєвського «Злочин і кара».

Свидригайлов давно зробив свій вибір: він на боці зла і не відчуває жодних сумнівів. Він - цинічний і розпусний чоловік, який занапастив невинних людей, вважає себе вільним від морального закону. Ночами герою з'являються привиди загублених ним душ.

Лиходій № 5. Катерина Ізмайлова з повісті Миколи Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту».

Нагадаємо, що спочатку ця заміжня дама завела собі коханця Сергія. Щоб їй не заважали, вона вбиває свекра, потім чоловіка та маленького племінника, відмовляється від своєї дитини і на довершення всього закінчує життя, викинувшись з човна разом з новою коханкою Сергія - вже на каторжному етапі. Деякі критики намагалися знайти виправдання діянням головної героїні, що все це через любов. Але не будемо романтизувати злочинницьку сутність цієї жінки.

Нам нічого не відомо про реальний прототипі героїні, проте, все-таки повинен бути деякий зв'язок між службою Лєскова в кримінальній палаті і цією повістю. Можливо, щось з свого досвіду автор використовував при роботі над книгою.

Лиходій № 6. Великий Брат з антиутопії Джорджа Оруелла «1984».

Великий Брат - керівник вигаданої держави Океанія, описаний дуже реалістично: «На кожному майданчику зі стіни дивилося все те ж обличчя. Портрет був виконаний так, що, куди б ти не став,очі тебе не відпускали. ВЕЛИКИЙ БРАТ ДИВИТЬСЯ НА ТЕБЕ».

У романі помітна портретна схожість Великого Брата зі Сталіним і Горацієм Китченером, військовим міністром Великобританії під час Першої світової війни. Завдяки автору слова «Великий Брат» стали прозивними і позначають тотальне стеження, повне підпорядкування чиєїсь волі, придушення особистості та диктат.

І

Посилання: http://booknazy.blogspot.ru/2013/05/blog-post_18.html   Блог «Книжковий континент»

Безкоштовні всесвітні 
міні-бібліотеки

Буккросинг - рух, що рік від року стає все більш популярним у світі. Ідея обмінюватися прочитаними книжками, що залишені у громадських місцях, виникла у 2001 р., і з тих пір її шанувальників все більше. А ось у 2009 р. виникла не менш похвальна ініціатива - створювати цілі міні-бібліотеки, де будь-який бажаючий міг би вибрати книгу собі до смаку.

Маленькі безкоштовні бібліотеки - це новий некомерційний проект, спрямований, в першу чергу, на те, щоб люди не тільки збагачували свій внутрішній світ за допомогою читання книг, але і знаходили друзів й однодумців, з якими можна було б обговорити прочитане. Маленька безкоштовна бібліотека - це не що інше, як невеликий стелаж з книгами, який будь-яка людина може встановити у дворі свого будинку. Правило користування такими книгосховищами дуже просте: узявши книгу, не забудь покласти на її місце іншу. Таким чином, відбувається постійне оновлення «вмісту» бібліотеки.

Ідея створити такі нестандартні бібліотеки прийшла американцям. З одного боку, це сприяє підвищенню грамотності серед читачів, розширенню їхнього кругозору, з іншого - зближує користувачів. Крім того, багато людей підходять творчо до створення міні-бібліотек, так що вони поступово стають справжньою прикрасою міст.

     З кожним роком маленьких безкоштовних бібліотек налічується все більше: у 2011 р. у світі було зареєстровано 100 штук, сьогодні їх вже більше 6 тис., планується, що до кінця 2013 р. їх буде не менше 25 тис. Власники подібних бібліотек можуть реєструвати їх в Інтернеті, щоб потенційним читачам було легше відшукати книги.

 Посилання: http://booknazy.blogspot.ru/2013/05/blog-post_18.html

Рік Японії в Україні

Літературна спадщина Країни  Сонця,

що сходить.

  Така незвичайна країна, як Японія не могла не викликати бажання більш детального  ознайомлення з її літературною спадщиною.

З цією  метою в бібліотеці №1 провели вечір «Літературна спадщина Країни сонця, що сходить».   Японська література дуже своєрідна і зовсім не схожа на європейську, тому кожен з учасників підготував невелику доповідь із заданої теми.

     Неначе нитка дорогоцінних перлин протягнулася  з глибини століть низка немеркнучих скарбів літературної спадщини Країни сонця, що сходить. «Зібрання міріад листів» (Менйошю) «Повість про блискучогог принца Гендзі» (Гендзі моногатарі), «Нотатки в головах» (Макура – но-соші), - це.  звичайно ж , відгомони давньої доби, що давно пішла у минуле, блискучої Епохи Хейан (Х-Х1ст). твори поетичної і художньої прози  того часу  відрізнялися  непередаваною добірністю і витонченістю  смаку їхніх авторів, що несуть особливу естетичну атмосферу імператорського двору, що розчинилася в невблаганному потоці часу, який виніс  на поверхню історії  нових героїв і нові імена.

 Танка – мініатюра  YII – YIIIстоліття (коротка пісня на відповідну тему)

Танка не має рифми Техніка цієї форми поезії основана на поєднанні  п'яти і семисложних віршів.

«На северном берегу,

Где ветер, дыша прибоем,

Летит над градою гор,

Цветешь ли ты. Как бывало,

Шиповник и в этом году?»

        (Исикава  Такубоку)

Пронизливо  сумні , скупі  рядки в яких порівнюється вічне життя природи  і коротке людське буття

«Нет,  то не снег   цветы  в садах  роняет,

Когда от цвета в лепестках земля -

То седина!

Не лепестки слетают,

С земли уходят не цветы, а я…»

(Х111 ст. Дайдзерайдзин)

        Хокку – XYII – XYIIIст. (хайку в Японії) обов'язково  має бути вказаний період року, винятком є лише сатиричні  хокку.

«Какая грусть в безжизненном песке!

Шуршит, шуршит

И все течет сквозь пальцы,

Когда сожмешь в руке…»

«Да, сном и только сном должны его назвать –

И в этом мне пришлось сегодня убедиться,---

Мир – только сон…

А я – то думал явь,

Я думал – это жизнь, а – это снится!»

!Х – Х!!!ст    (Сугавара)

   Японія – це країна, де поетичні шедеври, створені впродовж багатьох поколінь кращими японськими поетами , трапляються на кожному кроці. Вони викарбувані на гранітних брилах, установлених  поблизу того чи іншого історичного місця, практично в усіх мальовничих куточках країни: біля численних водограїв, обабіч стародавніх доріг, на гірських перевалах. Вам обов»язково потрапить на очі вкритий зеленим мохом камінб із викарбуваним  на ньому віршем поруч із  синтеїстським або буддійським храмом, на пам’ятнику  чи  на могильному надгробку.

     Японія – це країна. Де навіть гральні карти, завезені сюди португальцями  у другій половині  ХХ1 ст. були використані  місцевими мешканцями для створення нової   захоплюючої гри під назвою «поетичні карти», учасники якої повинні якомога швидше  з'єднати разом дві частини  одного вірша – танка. Ці частини  (відповідно 3 і 2 рядки) записувалися на різних картах, загальна кількість яких  складала двісті  штук.  Половину перетасованої колоди карт  із початковими рядками віршів  (так звані  «карти, які читають») тримав у руках і  читав у голос ведучий, а учасники гри мусили швидко знайти продовження вірша серед іншої половини  карт, розкладених на підлозі (так званих «карти, які беруть»).   

Особливо популярною ця поетична гра була й залишається донині в новорічну ніч. Майже всі загальнонаціональні  канали телебачення у своїх святкових новорічних  програмах, а також у перші дні січня  обов’язково транслюють фінальні змагання з цієї цікавої  інтелектуальної гри, що зазвичай проходить  під егідою того чи іншого члена японської імператорської родини, а імена переможців, які отримують чималі грошові або інші коштовні призи, стають відомими всій країні.

    Японія – це країна, у якій неможливо зустріти мешканця, що за своє життя не спробував би скласти власного вірша чи не знав би напам»ять кілька хайку  з поетичної спадщини Мацуо Басьо. Йоси  Бусона, Кобаясі Ісси, Масаоки Сікі або танка з відомих поетичних антологій «Ман-йо-сю», «Кокін-сю». «Сінкокін-сю», «Хяку-нін іс-сю».    

  З раннього дитинства поезія так органічно входить до повсякденного життя мешканців  цієї країни, так тісно пов’язана з проявом їхніх почуттів і емоцій, що уявити собі японця, який  не любив би поезію  неможливо.

  Ще багато цікавої інформації ми почули цього вечора.  В Японії велика літературна спадщина і її варто знати.

     

Сьогодні найввічливіший день року – Міжнародний день «дякую»

Сьогодні, 11 січня, увесь світ відзначає День «дякую» – найбільш ввічливого та приємного

вираження поваги.

Всесвітній День “Дякую”відзначають 11 січня за ініціативою ООН та ЮНЕСКО. Запровадили таку дату аби нагадати людям про можливість гарних манер та вміння висловлювати вдячність.

Психологи упевнені, що висловлення подяки – це словесні “пестощі” і вони здатні заспокоїти і зігріти своєю теплотою. Головне, аби “дякую” йшло від чистого серця. І невипадково із часів сивої давнини в народі існувало повір’я – не можна виголошувати слова вдячності в стані роздратування.

В українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим для нас є походження і значення слова «спасибі». Два слов’янських слова «спаси боже» в процесі використання злились у цілісність. Сталося це порівняно недавно, у писемних пам’ятках це слово вживається десь з XVI століття поріч із старослов’янським «благодарствую».

Слово «дякую» має набагато складнішу історію. Твердження деяких мовознавців про його походження від німецького «danke» через посередництво польської мови виглядають дещо поверховими та непереконливими. Перш за все, ареал розповсюдження слів із цим коренем надзвичайно широкий – він охоплює майже усі германські мови (німецька «danke», голландська «dank», англійська «thank», скандинавські «tak», «takk»), усю групу західнослов’янських мов (чеська «děkuji», польська «dziękuję», словацька «ďakujem»), а також вживається у білоруській «дзякуй» та українській мовах.

У цей найввічливіший день року – варто подякувати усім близьким та рідним, тим, хто є поруч із вами та тим, хто вам небайдужий.

За метеріалами інтернет-джерл

Із вдячністю до таланту.

Із вдячністю до таланту.

  Надзвичайно приємно, коли земляки, які досягли в житті  певних висот і визнання, не забувають про своє рідне селище  і зокрема бібліотеку. Адже саме школа і бібліотека  допомагають в навчанні, пошуку необхідної інформації, у професійному виборі.

  В ці  святкові різдвяні дні до бібліотеки №1  завітав Сергій Заіка з чудовим подарунком. Він подарував бібліотеці два екземпляри своєї власної книги «Вісники». Впевнена фентезі Сергія Заїки сподобається користувачам нашої бібліотеки.

   Заіка Сергій Анатолійович, народився 2 грудня 1987 року в смт. Смоліне в родині Заіки Анатолія Олександровича та Заіки Олени Анатоліївни. З дитинству цікавився різноманітними науками, зокрема біологією, геологією, географією, астрономією, історією. Під час навчання у школі виявив інтерес до поезії, писав вірші та приймав участь в різних культурних заходах.

2005 року закінчив Смолінську загальноосвітню школу №2 і вступив до біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В 2007 році – студент кафедри зоології. Темою досліджень обрав очистку води за допомогою біологічних методів, зокрема – використання найпростіших організмів (інфузорії, амеби, евглени та ін). Працював в Інституті колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського під керівництвом доктора біологічних наук, професора Глоби Леоніда Івановича. В результаті отриманих даних змінив напрям досліджень та перейшов на кафедру вірусології. З 2008 року – студент кафедри вірусології.

В 2011 році з відзнакою закінчив університет та вступив до аспірантури під керівництвом доктора біологічних наук, професора Поліщука Валерія Петровича. Темою досліджень обрав бактеріофаги – високоспецифічні віруси бактерій та досліджував перспективність їх використання в боротьбі із бактеріальними хворобами рослин. 6 жовтня 2015 року захистив дисертацію за темою «Біологічні властивості бактеріофагів фітопатогенних бактерій-представників родин Pseudomonodaceae і Entherobacteriaceae та перспективи їх застосування в профілактиці бактеріозів» та отримав науковий ступінь – кандидат біологічних наук (доктор філософії – PhD). Є автором понад 20 наукових праць, співавтором патенту «Спосіб пригнічення розвитку контамінуючих бактерій при розмноженні рослин in vitro» (№ 112377).

З 2014 року працює в Київському міському центрі репродуктивної та перинатальної медицини на посаді біолога (ембріолога).

Хоббі – тропічні тварини, зокрема павуки-птахоїди, колекціонування карт, літературна діяльність, просвітництво.

З великою вдячністю бажаю Сергію оптимістичного настрою,  подальших творчих і літературних досягнень, хай збудеться все, що заплановано. А ми будемо чекати на нові видання нашого  земляка.

Вечір народознавства

Святий вечір за вікном,

вся родина за столом.

Взимку, коли сніг вкриває білою ковдрою все навколо, коли чудернацькі візерунки прикрашають вікна осель, всі чекають на диво Новорічних та Різдвяних свят,які створюють по-справжньому святковий та чарівний настрій. Всі вони пов’язані з великою кількістю народних традицій та народних звичаїв.

Особливе значення має  святкова передріздвяна вечеря («Багата кутя», «Святвечір», «Вілія») в українців була дуже урочистою, адже свято Різдва вважалось одним  із найважливіших у році.

   6 січня зібралися діти в бібліотеці, щоб прийняти участь у обрядовому дійстві святвечора. Поклали під скатертину солому, а по кутках столу часник, щоб дім від злих сил захищав. Клали гроші, на добробут, а в кубельці сіна примостили кутю.  Та й Дідуху місце знайшлося. Господиня з господарем  з кутею та свічкою  обійшли домівку і запросили до куті. Кутю, як і годиться їли по три ложки.

Діти гадали на майбутній урожай, витягуючи з Дідуха соломинки.