Рік Японії в Україні

Літературна спадщина Країни  Сонця,

що сходить.

  Така незвичайна країна, як Японія не могла не викликати бажання більш детального  ознайомлення з її літературною спадщиною.

З цією  метою в бібліотеці №1 провели вечір «Літературна спадщина Країни сонця, що сходить».   Японська література дуже своєрідна і зовсім не схожа на європейську, тому кожен з учасників підготував невелику доповідь із заданої теми.

     Неначе нитка дорогоцінних перлин протягнулася  з глибини століть низка немеркнучих скарбів літературної спадщини Країни сонця, що сходить. «Зібрання міріад листів» (Менйошю) «Повість про блискучогог принца Гендзі» (Гендзі моногатарі), «Нотатки в головах» (Макура – но-соші), - це.  звичайно ж , відгомони давньої доби, що давно пішла у минуле, блискучої Епохи Хейан (Х-Х1ст). твори поетичної і художньої прози  того часу  відрізнялися  непередаваною добірністю і витонченістю  смаку їхніх авторів, що несуть особливу естетичну атмосферу імператорського двору, що розчинилася в невблаганному потоці часу, який виніс  на поверхню історії  нових героїв і нові імена.

 Танка – мініатюра  YII – YIIIстоліття (коротка пісня на відповідну тему)

Танка не має рифми Техніка цієї форми поезії основана на поєднанні  п'яти і семисложних віршів.

«На северном берегу,

Где ветер, дыша прибоем,

Летит над градою гор,

Цветешь ли ты. Как бывало,

Шиповник и в этом году?»

        (Исикава  Такубоку)

Пронизливо  сумні , скупі  рядки в яких порівнюється вічне життя природи  і коротке людське буття

«Нет,  то не снег   цветы  в садах  роняет,

Когда от цвета в лепестках земля -

То седина!

Не лепестки слетают,

С земли уходят не цветы, а я…»

(Х111 ст. Дайдзерайдзин)

        Хокку – XYII – XYIIIст. (хайку в Японії) обов'язково  має бути вказаний період року, винятком є лише сатиричні  хокку.

«Какая грусть в безжизненном песке!

Шуршит, шуршит

И все течет сквозь пальцы,

Когда сожмешь в руке…»

«Да, сном и только сном должны его назвать –

И в этом мне пришлось сегодня убедиться,---

Мир – только сон…

А я – то думал явь,

Я думал – это жизнь, а – это снится!»

!Х – Х!!!ст    (Сугавара)

   Японія – це країна, де поетичні шедеври, створені впродовж багатьох поколінь кращими японськими поетами , трапляються на кожному кроці. Вони викарбувані на гранітних брилах, установлених  поблизу того чи іншого історичного місця, практично в усіх мальовничих куточках країни: біля численних водограїв, обабіч стародавніх доріг, на гірських перевалах. Вам обов»язково потрапить на очі вкритий зеленим мохом камінб із викарбуваним  на ньому віршем поруч із  синтеїстським або буддійським храмом, на пам’ятнику  чи  на могильному надгробку.

     Японія – це країна. Де навіть гральні карти, завезені сюди португальцями  у другій половині  ХХ1 ст. були використані  місцевими мешканцями для створення нової   захоплюючої гри під назвою «поетичні карти», учасники якої повинні якомога швидше  з'єднати разом дві частини  одного вірша – танка. Ці частини  (відповідно 3 і 2 рядки) записувалися на різних картах, загальна кількість яких  складала двісті  штук.  Половину перетасованої колоди карт  із початковими рядками віршів  (так звані  «карти, які читають») тримав у руках і  читав у голос ведучий, а учасники гри мусили швидко знайти продовження вірша серед іншої половини  карт, розкладених на підлозі (так званих «карти, які беруть»).   

Особливо популярною ця поетична гра була й залишається донині в новорічну ніч. Майже всі загальнонаціональні  канали телебачення у своїх святкових новорічних  програмах, а також у перші дні січня  обов’язково транслюють фінальні змагання з цієї цікавої  інтелектуальної гри, що зазвичай проходить  під егідою того чи іншого члена японської імператорської родини, а імена переможців, які отримують чималі грошові або інші коштовні призи, стають відомими всій країні.

    Японія – це країна, у якій неможливо зустріти мешканця, що за своє життя не спробував би скласти власного вірша чи не знав би напам»ять кілька хайку  з поетичної спадщини Мацуо Басьо. Йоси  Бусона, Кобаясі Ісси, Масаоки Сікі або танка з відомих поетичних антологій «Ман-йо-сю», «Кокін-сю». «Сінкокін-сю», «Хяку-нін іс-сю».    

  З раннього дитинства поезія так органічно входить до повсякденного життя мешканців  цієї країни, так тісно пов’язана з проявом їхніх почуттів і емоцій, що уявити собі японця, який  не любив би поезію  неможливо.

  Ще багато цікавої інформації ми почули цього вечора.  В Японії велика літературна спадщина і її варто знати.