Історична довідка про трагічні події під Крутами у 1918 році

Третім Універсалом Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. проголошувалось утворення Української Народної Республіки — самостійного політичного утворення в межах нової загальноросійської федерації.
    Уряд В. Леніна відмовлявся визнавати владу Центральної Ради в Україні і вимагав передачі усієї повноти влади Радам селянських, робітничих та солдатських депутатів. Центральна Рада, зі свого боку, також не визнавала легітимною нову владу в Росії.
    8 грудня 1917 р. радянські війська захопили Харків і наступного дня зібрали з’їзд Рад депутатів Криворізького та Донецького басейну, котрий 12 грудня проголосив утворення Української Республіки Рад.
    6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ більшовицьких військ на Київ. Наступ більшовицьких військ під загальним командуванням М. Муравйова продовжився у напрямку міста Ніжина. Водночас у Києві, подібно до Катеринослава, почалося повстання більшовиків на заводі «Арсенал». Воно, на відміну від катеринославського, було придушене військами Центральної Ради (22 січня 1918 р.), але для цього українська влада змушена була зняти регулярні війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.
   Зранку 29 січня до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами Українського народного університету, Університету Св. Володимира та Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.
    У бою з української сторони брало участь близько 2—2,5 тис. осіб, реально ж брали участь у бою лише курінь курсантів та студентська сотня — загалом 730 вояків. Основний бій відбувся неподалік від станції Крути того ж дня, близько полудня. У ході бою переважаючі сили Муравйова (до 5 тис.) відтіснили курсантів і студентів до станції. В цей час прийшла звістка про перехід Шевченківського полку під Києвом на бік більшовиків, і командування вирішило відступати до Ніжина, аби з’єднатися з вірною Центральній Раді частиною цього полку та перегрупуватися для оборони Києва. Бій тривав близько 5 годин. Курсантська сотня змушена була оборонятися, відступаючи до Крут з-під Бахмача, і тому основний удар отримала студентська сотня, що мала відбивати наступ муравйовців та одночасно прикривати відступ курсантів. Коли до більшовиків підійшло підкріплення, командир А. Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило ешелону, де близько 17 години зібралися всі підрозділи. Незабаром з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти (30 чоловік) студентів, які стояли найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями і потрапили в полон. Коли більшовицький командувач П. Єгоров довідався про втрати, яких зазнали його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав стратити полонених. Надвечір студентів і гімназистів розстріляли у дворі станції Крути.
     Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол.
      Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напрямку. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького коша Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16 січня 1918 р. розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.
      Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.

      Бій під Крутами – це і тріумф і трагедія. У ньому переплітається і біль, і смуток, і гордість за молодих юнаків. Доречними стали слова І. Дзюби: «У людини високого ідейного та духовного тонусу є щось вище за саме життя – це мета цього життя, це її ідеали, принципи, це честь і гідність, і вона (цебто людина) може віддати за них своє життя».
   Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща.
    Ця подія залишила свій відбиток не лише в історії і в пам’яті народу, а й в літературі. «На Аскольдовій могилі поховали їх…» – під такою назвою експонувалась літературно-художня виставка, на якій були представлені книги та періодичні видання бібліотеки.

 КРУТИ

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.

Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.

На жертовню поклали,
Свої молодії життя.
Приклад відваги подали,
Слава героїв жива!

Зельман (Лісовий) Михайло