Невідоме Розстріляне Відродження:

 Валер’ян  Підмогильний

                                                            

 В Смолінській бібліотеці №1 є чудова книга – антологія «Невідоме Розстріляне Відродження» (укладач  Юрій Винничук) . Тут на читача чекають цікаві відкриття.

2 лютого 1901 року народився

геній «Розстріляного відродження» -перекладач і філософ Валер’ян Підмогильний.

Творчий шлях Валер’яна Петровича тривав лише 15 років. А потім його ім’я було вилучено з літературного процесу.

Майже шістдесят років українському читачеві довелося чекати повернення його творів.

Відомий український письменник Ю. Смолич писав:

«Коли б хтось із читачів оцих моїх спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих—тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: — Валер’яна Підмогильного».

Із невеличкого хутору він першим у Європі зробив крок у «філософію буття». У своїх творах прозаїк розглядав людину як унікальну духовну істоту, яка здатна свідомо обирати власну долю. А надихав його портрет психоаналітика Зигмунда Фрейда, переконані дослідники.

                                                           

Перші твори майбутній письменник почав друкувати під час навчання у реальному училищі під псевдонімом Лорд Лістер у 1910 р.

Багато часу приділяв самоосвіті, вивчав іноземні мови. У 1918 – 1919 рр. навчався в Катеринославському університеті, але через матеріальне становище залишив навчання і працював вчителем.

1919 року в журналі «Січ» з’являються оповідання «Гайдамака», «Старець», «Баня».

1920 р. виходить перша збірка оповідань «Твори, том І». Видання викликало зацікавлення і примусило заговорити про Валер`яна Підмогильного як талановитого письменника.

Переїжджає до Києва, працює вчителем, у книжковій палаті, у видавництві «Книгоспілка», в журналі «Життя й революція».

У 1922 р. виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці». Наступного року в журналі «Нова Україна» (Прага), з'являються новели з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий».

Валер`ян Підмогильний бере активну участь у створенні літературних угрупувань («Ланка» «МАРС» та ін.), займається перекладацькою діяльністю, працює в літературознавстві та мовознавстві.

1926 р. побачили світ повість «Третя революція», збірка оповідань «Проблема хліба», переклад роману «Таїс» А. Франса, словник «Фразеологія ділової мови» (підготовлений разом з Є. Плужником), літературно-критичні праці «Іван Нечуй-Левицький» та «Без стерна».

У 1928 р. у Харкові виходить друком роман «Місто».

На початку 30-х років процес українізації, розпочатий у 20-ті роки, згортається, починаються репресії проти української інтелігенції.

Валер'ян Підмогильний одним з перших відчув це на собі: у 1930 році його звільняють з редакції журналу «Життя й Революція», журнали і видавництва відмовляються друкувати твори автора.

1933 року письменник перебирається з Києва до Харкова і працює переважно над перекладами.

У грудні 1934 р. В. П. Підмогильний був безпідставно заарештований і засуджений «за участь у роботі терористичної організації».

Поки письменник був під арештом він писав листи своїм рідним, збереглось 25 листів до дружини, в яких розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.

3 листопада 1937 р. письменника розстріляно на Соловках.

Посмертно реабілітований у 1956 р.

Він прожив коротке життя, але увійшов в літературу як засновник українського урбаністичного роману.

У невеликій автобіографічній замітці Валер'ян Підмогильний так підсумував свій шлях:

«Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя пережите, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу...».