Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя.

     Григорій Сковорода козацького роду. Він народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах Лубенського повіту.

Батьки – Сава та Пелагея – у сім років віддали його до школи.

А восени 1734 року Сковорода вже почав навчатися у Києво-Могилянській академії.

Учителі Григорія Сковороди:

Георгій Кониський – богослов, філософ і поет.

Симон Тодорський – поліглот і перекладач

Мануйло Козачинський, автор «Арістотелевої філософії» і «Трагедокомедії про смерть Уроша V».

Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів.

У грудні 1741 року він пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети. Тому наступні три роки Сковорода живе у Санкт-Петербурзі та Москві.

Наприкінці літа 1744 року Сковорода повертається до Києва, звільняється із капели і знову йде вчитися філософії до Київської академії.

Через рік Григорія Сковороду, як перекладача, беруть у торгову місію, яка має на меті закуповувати вино у Європі. Протягом наступних п'яти років Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, а за деякими даними, також у Чехії, Німеччині та Італії.

Повернувшись до Києва, Сковорода почав працювати вчителем поетики у переяславському колегіумі, підготував курс «Розважання про поезію...», але швидко пішов звідти, оскільки від нього вимагали «викладати так, як заведено». Восени 1744 року Сковорода продовжив навчання на курсі богослів'я префекта академії Георгія Кониського.

з 1753 року Григорій Сковорода стає вихователем Василя Томари – старшого сина Степана Томари і Анни Кучубей. Там – у селі Каврай, що за 36 верст від Переяслава – він затримається на шість років.

У серпні 1759 року Сковорода став викладачем поетики Харківського колегіуму.

На той час він уже дуже вирізнявся від загалу, сторонився почестей та відмовлявся від нагород.

Сковорода казав, що йому наснився сон, у якому він побачив усі ниці прояви людської природи. Цей сон спонукав Сковороду вдатися до аскетичного способу життя і багато часу проводити у мандрах.

Починаючи із 1769 року, Григорій Сковорода починає писати свої філософські діалоги, трактати та езопівські байки. Вони дійшли до нашого часу, хоча за життя Сковороди не друкувалися.

За переказами, Григорій Сковорода знав день своєї смерті і помер у мирі із самим собою 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка, а тепер – Сковородинівка Харківської області.

На своїй могилі Сковорода заповів написати слова, які тепер знають усі: «Світ ловив мене, та не спіймав».

    Спадщина Сковороди «належить до визначних надбань вітчизняної культури, а його ім'я зайняло помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. У свідомості сучасників та нащадків Сковорода постає як мандрівний філософ-вільнодумець, вчитель, який був передвісником нової епохи – епохи українського романтизму», – йдеться у пояснювальній записці до проєкту постанови.