Бібліотекар радить прочитати

Ірина Савка, «Три Марти» 

Ця історія – про трьох жінок в житті одного чоловіка. Трьох сильних жінок із однаковим іменем, чиї долі переплелися між собою, наче нитки у хустині. Ось Марта Закревська, перше кохання Романа, яку батьки видали за іншого... Марта Домбровська, яка, ризикуючи власним життям, рятувала під час війни... І Марта, яка стала його дружиною, вірною подругою та цілим світом.

Коли на зміну полякам приходять енкаведисти, а з ними розкуркулення, колгоспне ярмо, репатріація та депортації, — як жили й виживали прості люди, мешканці маленького західноукраїнського села, у ці надважкі часи?

«Три Марти» – роман, майстерно зітканий зі спогадів, сімейних переказів і документальних фактів та присвячений пам’яті батьків й односельців Ірини Савки. Прототипами двох Март стали мама й бабуся авторки, ще одна Марта – це збірний образ. Обкладинку книги, на котрій зображено вицвілу, розмиту дощами хустку, створила Мар’яна Савка, змалювавши її із хустини, яка належала її бабуні. 

Софія Андрухович, «Амадока»

Амадока – «найбільше озеро в Європі», розташоване на території сучасної України, між Волинню і Поділлям. Величезна міфічна водойма, вперше описана Геродотом та відтворювана на середньовічних мапах, що раптово й безслідно зникає з лиця землі і карт у ХVII столітті.

Богдан – чоловік із пошматованим до невпізнаванності обличчям та повною втратою пам’яті, дивом вцілілий боєць в одній із гарячих точок на Сході України. Ідентифікований за формою губ, він повертається додому, до дружини Романи, котра силою любові і терпіння, за допомогою світлин, листів та безкінечних розмов тче нове полотно його спогадів...

«Амадока» – це 832-сторінковий роман у трьох частинах, нелінійний сюжет якого охоплює різні періоди української історії, зокрема сталінські репресії 30-х років, Голокост та АТО, а серед героїв зустрічаються реальні історичні постаті, такі як скульптор Іоан Пінзель, єврейський мудрець Баал Шем Тов, філософ Григорій Сковорода, неокласик Віктор Петров (Домонтович).

Василь Махно, «Вічний календар» 

«Вічний календар» – це «великий роман про малі території», своєрідний український літопис, який відображає життя декількох поколінь двох родин – Баревичів і Волянських-Коритовських – на тлі глобального історичного контексту, починаючи з 1666 року та до нашого часу.

Основні події цієї масштабної історії відбуваються у придуманому селищі Митниця (прототип – село Базар), розташованому поблизу річки Джуринки, неподалік містечка Язлівець, поміж містами Бучач й Чортків (нині – Тернопільська область). Тут тісно переплелися долі українців, євреїв, мусульман, вірмен та поляків, творячи невидиме, на перший погляд, загальне мереживо спільної історії, коли в калейдоскопі загарбань, воєн, етнічних чисток й інших лихоліть кожен очікував змін та можливостей...

«Всі ми проживаємо цей вічний календар. Наша пам’ять є теперішнім, майбутнім і минулим, з комбінацій якого і складається людське життя. Вічний календар – це життя і смерть, це ходіння по колу, коли все повторюється і закручується у спіраль».

 Марія Матіос, «Букова земля»

«Ця робота – нагадування про минуле – неперервна. Коли ми нею нехтуємо – живі розв’язують війни. Між собою, між землями, між державами. Від незнання, захланності та інтелектуальних лінощів».

«Букова земля» – вражаючий роман-панорама завдовжки у 225 років, що віддзеркалює «живу» історію малої батьківщини Марії Матіос – крізь призму перехресних історій п’яти буковинських родин, а також реальних історичних персонажів.

«На Буковині... тут така мішанка народів і крові, що з цього краю можна зробити взірець, як такій кількості люду на малому клаптеві землі уживатися без війни і тотальної ненависті».

Аристократи, землероби, скотарі, воїни, переселенці – ці люди різного суспільного рівня, статусу, національності та світогляду, яких об’єднує любов до рідного краю, постають повноправними творцями не лише локальної, а й загальноєвропейської історії – від крихітного хутора Сірук до Відня та Бухареста, від Берліна й Берна до Станиці Луганської літа 2014 року... 

Оксана Забужко, «Музей покинутих секретів» 

«Музей покинутих секретів» – роман-епопея, «роман нобелівського класу», який також називають «сучасним епосом сучасної України», «одним з найважливіших романів Східної Європи після 1989 року», «найкращим, що вродило на ниві української літератури від часу проголошення Україною незалежності», одним з 20 найкращих романів ХХІ століття (за версією швейцарської газети «Tages-Anzeiger», 2020 рік).

Ця родинна сага розповідає історію життя декількох поколінь у родоводах Дарини та Адріяна, відомої тележурналістки та власника крамниці з антикваріатом, які разом прагнуть розгадати дві таємничі загибелі – двоюрідної бабусі Адріяна, бійчині УПА Олени Довгань і приятельки Дарини, художниці Владислави Матусевич.

«Музей покинутих секретів» – це велика література і жорстока правда про минуще та непроминальне, про кохання, зраду і смерть, а головне – «про моральний вибір кожної людини, про мужність прийняти пам’ять як частину своєї індивідуальності, інкорпорувати своє минуле, хоч би яким воно було, в структуру власної ідентичності – проблема, що неуникненно стоїть як перед кожним українцем зосібна, так і перед цілою країною назагал, не розв’язавши якої ніколи не здобудеш свободи».