Виховна година

Мир починається з дружби

Хай літають завжди журавлі,

Колоски видзвонюють налиті,

Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх дітей на цілім світі.

                                            О.Пархоменко

 Потрібен мир – тобі й мені
І всім на світі дітям!
Не тільки вранці навесні Нехай нам сонце світить.
Потрібен мир, трава в росі,
Усміхнений нащадок.
Потрібен мир усім-усім,
Отриманий у спадок. 

В Смолінській бібліотеці №1 для вихованців ДНЗ «Ромашка» була проведена виховна година  «Мир починається з дружби». Мир на планеті Земля залежить від кожного із нас. 

Кожен із нас хотів би бачити світ кращим, добрішим, людянішим, але нажаль навколо нас так багато лиха, в багатьох куточках світу і на території нашої прекрасної України іде війна. Чому так відбувається? Що ми можемо зробити для того, щоб всі діти на землі жили в мирі та не бідували в злиднях. З чого почати? З чого взагалі все починається?  Наприклад, у  кожного з нас є руки. Що ми можемо зробити цими руками?

Діти відповідали:збирати гербарій, складати кубики,  їсти, малювати, допомагати вдома, писати, тощо.

Так, ми можемо робити руками багато чого. Але чому трапляється, що люди починають робити своїми руками погане: беруть в руки зброю, створюють бомби? Чому їм на думку спадають погані думки і вони роблять погані вчинки?  Можливо, вони не знають, що таке дружба, як потрібно товаришувати, що таке мир?

    Усе в світі залежить від того,  про що ми думаємо, які у нас думки. Чому відбуваються погані  події в різних куточках землі? Можливо, люди не вміють дружити, чи не знають, що таке дружба та мир?

Діти висловили свою думку навіщо потрібна дружба за допомогою тренінгу  «Моя думка».

Та відповідали на питання:

«Дружба – це…»

      Щоб світ став кращим ми повинні пам’ятати про усе добре, що в нас є, використовувати це у своєму житті, у своїх словах і вчинках, дарувати добро тим, хто поруч із нами.

     Бібліотекар показала дітям книги з  фотографіями та картинками, в яких розповідається про   війну в зоні АТО.

Розповіла про героїв, які захищають нашу державу. Та наголосила на тому,  що всі ми  хочемо миру та злагоди в нашій прекрасній Україні і у всьому світі.

   На завершення  діти прослухали пісню «Хай завжди буде сонце».

 Міжнародний день миру відзначається з 1968 року. Проголосив його папа римський Павло VI. Можливо, саме тому, що свято було «створене» священиком, основною думкою цього дня є теза: «Пробач, і ти отри­маєш мир».

 Символом міжнародної солідарності всіх людей світу є дзвін миру. Його було відлито з тих монет, які пожертвували діти всіх континентів. А той факт, що його було передано в подарунок Японією, є ще й важливим натяком на те, якою може бути ціна війни для людей.

Останнім часом з'явилася   нова традиція святкування Міжнарод­ного дня миру. Генеральна Асамблея постановила щорічно святкувати цей день 21 ве­ресня як «день глобального припинення вогню й ненасильства». У зв'язку із цим було закликано всі країни та всіх людей припинити військові дії на цілу добу. Що дав цей захід? Цілих двадцять чотири години безпечної перерви отримали ті люди, які надають життєво необхідну швидку допомогу тим, хто її потребує. Протягом цього періоду посередники отримали можливість для того, щоб дійти згоди, заключити перемир'я. А найголовніше — це шанс для тих, хто бере безпосередню участь у зброй­них (і не тільки) конфліктах, щоб вони могли ще раз замислитися про доцільність продовження насильства.

 За матеріалами Інтернету

Вечір бенефіс

Пісня - крила душі.

 Що може об’єднати  людей, різних  за  віком  та  професією, уподобаннями? Звичайно це наш клуб «Чисте джерело поезії».  Чергове засідання якого було приурочено бардівській пісні.  Петро Мізін розповів про історію  авторської пісніу та виконував,  як власні пісні так і пісні відомих бардів.

     Останнім часом бардівські пісні відійшли на другий план, хоча ще зовсім недавно  вони мали тисячі прихильників. Автори пісень не знали, що їх називатимуть бардами чи шансоньє, що їх пісні переписуватимуть з бабіни на бабіну і з нетерпінням чекатимуть кожну нову пісню.  Та нове культурне явище прийшлось до душі масовому слухачеві. 
Був заснований навіть бардівський клуб "Восток", який проіснуваав 30 років, погодьтесь - це не так уже і мало.

У  другій  половині  ХХ  століття  з’явилося  нове  культурне  явище  - авторська пісня, що  стала  символом  альтернативної  культури. Автори  намагалися  донести  до  своїх  глядачів  сучасні  думки та сподівання.

      Феномен  авторської  пісні  полягає  в  тому, що це явище  з’явилося  в  ХХ  столітті.

Це  - сучасний  монотеатр,  у  якому  автор  виконує  декілька  ролей: і  поет, і  композитор, і  виконавець. Цей  феномен  дістав  назву  «шансон»  саме тому, що  традиції  подібного  монотеатру  сходить  до  французьких  шансоньє. Але  при  цьому  не  варто    забувати  і  про   романси,  які  наклали  свій  відбиток  на  авторську  пісню. Цей  рух  подарував  нам  безліч  талантів і ми  познайомились з творчістю  найяскравіших  поетів – піснярів, які  відкрили  нову  сторінку  в  музичній  історії світу: Булат Окуджава,  Володимир Висоцький,  Юрій Візбор…  

        Їх  пісні  підкорюють  своєю  щирістю, своєю  правдою  та  красою... І  в  цьому  ми  переконалися  в черговий раз.      

     Авторська  пісня  відрізняється  від  розважальної  тим, що примушує  думати, співпереживати, вчать  любити  все  живе навкруг.

       Авторську  пісню  по   праву  можна  вважати  складовою  культури.

      Про свої враження присутні мали можливість поспілкуватися за скланкою чаю.

І.Франко Розвивайся ти, високий дубе

Все буде в ШОКОЛАДІ.

Літо час канікул – час відпочинку, ігор, розваг, можна звичайно і почитати цікаву книгу. Наша бібліотека намагається урізноманітнити відпочинок дітей і прилучити   їх до читання.  11 липня проходить Всесвітній день шоколаду, саме цьому смачному продукту і було приурочене наше бібліотечне  свято «Все буде в шоколаді». Після перегляду фільму про історію шоколаду та  з чого його виготовляють,  діти відповідали на питання міні-вікторини «Де росте шоколад?». Так ми перевірили на скільки  уважно діти дивились фільм. Далі провели цікаву  гру «Збери  цукерки в свої корзинки», потрібно було цукерки, які розкидані на підлозі зібрати  кожну в свою корзинку відповідно до кольору. Всі виявили бажання прийняти участь в   конкурсі  «Малюю літо» -  діти із закритими очима  малювали крейдою на дошці.   І ще один конкурс на швидкість:  хто першим наповнить повітряну  кульку.

Після таких  веселих розваг діти смакували  печивом в шоколаді.  Ми  переконались  у твердженні – хто відпочиває з бібліотекою в того все в шоколаді.

 

Фольклорне свято

Купальське свято радістю багате.

7 липня християни відзначають Різдво Івана Предтечі  та Хрестителя Господнього. А ще  цього дня ми   святкуємо свято, яке прийшло до нас із сивої давнини --  Івана Купала. Важко навіть уявити, скільки сотень років  воно існує.

   На заході в бібліотеці діти навчилися плести купальські вінки та дізналися дуже цікаву історію цього свята,  про неї розповіла відвідувачам бібліотекар.

Переглянули  «Вечір проти Івана Купала» за повістю М.Гоголя. Вічна боротьба добра і зла.  Людині так важко інколи зробити правильний вибір. Золото і багатство воно так манить, заворожує. Не встигнеш  опам’ятатись,  як  вже в полоні  надприродних сил… Пропонуємо і вам дізнатися більше про історію та традиції святкування Івана Купала. 

   ...За церковними переказами батьки Івана Хрестителя — Єлисавета і священик Захарія — аж до старості не мали дітей, але одного разу до Захарія явився архангел Гавриїл, сказавши, що в нього буде син. Захарія спочатку не повірив архангелу, і той його покарав за невіру німотою. Коли довгоочікувана дитина нарешті народилась, Захарія на папері написав, що її зватимуть Іоанном. І німота одразу спала.
Коли народився Син Божий, Ірод наказав убити всіх немовлят. Дізнавшись про це, Єлисавета втекла разом із сином та сховалась в печері серед пустелі, там вона мешкала до самої смерті. А Іоан, коли виріс, виконав надзвичайно важливу місію — охрестив Ісуса Христа.
Народ має свої уявлення про це свято. У цей день Іоан Хреститель освятив воду та прогнав злі сили.
За народним звичаєм, цього дня молодь зі співами й жартами прямує до річки, розкладає вогнища й танцює навколо них. Багато таємниць обіцяє розкрити ніч на Івана Купала. Ось які «правила» передбачає це свято.

Від цього дня можна вже купатися в річках і озерах, вода вже достатньо прогрілася. Це свято — одне з найулюбленіших свят молоді. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси. Ця вода, на переконання знахарів, лікує, змиває біль, невдачі, непорозуміння — весь негатив, який накопичився в людській душі.
Свято припадає на найкоротшу ніч протягом року — з 6 на 7 липня.
Цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.

Англійці в цей день теж заклопотані пошуком папороті, але вони шукають не квітку, а насіння, яке, за давніми віруваннями, дарує людині властивість ставати невидимою.

Символом свята є мати-й-мачуха. За легендою, колись дуже давно обвінчалися брат і сестра, не знаючи, що вони родичі. Це великий гріх, і тому вони з горя перетворилися на рослину. Ця рослина поєднала в собі два начала: жовте — це сила сонця, Іван Купало, а синє — вода, Мара (Марена) — богиня темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті. До речі, саме Купало й Марена є головними атрибутами цього дня. У деяких регіонах України раніше дівчата виготовляли «Купала» з вербової гілки, прикрашали цю гілку квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи, співали купальські пісні:

Зійди, сонце, на Купала,
Стогни, земле, на Івана!

Важливо зауважити, що в такому дійстві брали участь тільки незаміжні дівчата, а хлопці й молодиці мали право тільки спостерігати за перебігом подій. А вже коли дівчата втомляться бавитися зі своїм «Купалом», хлопці можуть «здійснити напад» на цю вербову гілку, зіпсувати прикраси й кинути «Купала» в річку. Після цих розваг можна розкладати вечірні вогнища.
На роль Марени «обиралося» одягнене в жіночу сорочку опудало із соломи. Таку «Марену» зазвичай ставили поруч із саморобним «Купалою». Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто їх спалювала:

Ходили дівчаточка навколо Мареночки,
Зелені дубочки — то парубочки,
Червона калина — то дівчина.

Іноді дівчатам доводилося робити кілька «Марен». Ставалося це в тому разі, якщо хлопці жартома віднімали «Марену» й починали біля неї стрибати та співати. Тоді дівчата бралися до виготовлення іншої «Марени», але вони зовсім не ображалися на хлопців, оскільки вважалося, що кожна наступна «Марена» краща за попередню.
Обклавши для кращого горіння «Купала» й «Марену» сухою травою або соломою, потім стрибали, іноді супроводжуючи стрибки піснями:

Ой, на горі, на горі
Горіли купальські вогні.
А то не вогні горять,
То ж дівчата ходять.

Справжнім мистецтвом вважається, якщо вдасться розкласти вогонь навколо молодого оздобленого квітами дерева так, щоб дерево не було пошкоджене вогнем. Слід зауважити на тому, що молодь завжди намагається розкладати святкові вогнища подалі від домів і господарських будівель, щоб випадково не наробити лиха. Найкраще вибрати місце на пагорбі понад річкою, а якщо дійство відбувається на узліссі, то слід подалі відійти від дерев, на середину галявини. А з «Мареною» замість спалювати іноді «розправлялися» простіше: після пісень та ігор урочисто топили в річці.
Традиція робити солом'яне опудало — щось подібне до наших «Купала» й «Марени» — була або й зберігається до наших днів і в інших народів. Зокрема, солом'яну людину топлять або розривають на шматки чехи, кидають у криницю німці. Англійці та навіть індійці прикрашають деревце квітами та кольоровою тканиною, далі ідуть ігри й танці (здебільшого молоді) навколо цього деревця.
У деяких місцевостях України на роль «Купала» обирали дитину. Напевно, набагато приємніше уквітчувати дитя, ніж вербову гілку. Опісля навколо дитини водять хороводи:

Ой, Купалонько купався,
Та на берегу сушився...

Звичайно ж після ігор дитину не намагалися втопити подібно до солом'яної «Марени» або спалити на зразок вербового «Купала».
Вогонь наділявся магічними очисними властивостями з давніх-давен.
Цієї ночі розкладають вогнища, танцюють навколо них і співають, стрибаючи через них. Чим вище підстрибнеш, тим будеш щасливішим у коханні та здоровішим. Вогонь очищує, додає сил і наснаги. Закохані пари стрибають зазвичай разом, узявшись за руки. За повір'ям, якщо вони зможуть разом перестрибнути через вогонь, і при цьому їхні руки не роз'єднаються, то вони одружаться.
Традиція запалювати купальські вогні властива всій Європі (білоруси, чехи, серби та ін.), подекуди це за старих часів була неабияка честь: вогнище запалювали найшановніші люди міста або села. Але найкраще збереглися купальські традиції саме у слов'янських народів, і серед них — українці.

Увечері цього дня дівчата на порі пускають по річці власноруч сплетені з дванадцяти трав вінки зі свічками:

Пливи, пливи, віночку з барвіночку,
За миленьким у цю нічку...

Це ворожіння: хто з парубків витягне вінок із води — той суджений. Якщо вінок не діставався нікому, а просто прибивався водою до берега, значить, рано ще цій дівчині про заміжжя думати. Але хлопці теж хитрі: вони чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а тому часто підстерігають кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком.