«Дітям – радість, дітям – сонце,

дітям – мир і доброта».

 

Світ барвистий, веселковий,
Різно-різно-кольоровий,
Мов народжений красою,
Наче скроплений росою,
В чистих барвах, як обнова, —
Вся планета кольорова.
І на цій планеті діти
В мирі й дружбі хочуть жити!

     Такими рядками бібліотекар  Наталія Сизранова розпочала свято невгамовних дітлахів до Міжнародного дня захисту дітей.

Бібліотека – це ціла скарбниця цікавих знань. Але мало просто читати, потрібно ще й вміти правильно користуватися набутими знаннями. Гра Чорний ящик «Скарбничка цікавинок» розпочала свято. З піднесеним настроєм діти поринули у бліц – вікторину «Швидко казку пригадай!».

   Присутніх дуже заінтригувала гра – конкурс «Черевичок для Попелюшки»… бібліотекар попросила  вибрати двох принців, а потім попросила їх вийти з кімнати. В цей час дівчатка створили дві команди, зняли з однієї ноги  взуття  і положили їх на одну купу. За сигналом принци повернулися і почали взувати кожен  свою команду. Решта дітей не приховуючи своє хвилювання вболівали за своїх прихильників.

   Щоб трохи вгамувати емоції ми вирішили поставити експромт-виставу  «У тридев’ятому королівстві».

    Цілий рік ми чекаємо літа, щоб вирушити у омріяну подорож. Та у наш час для цього потрібно накопичити ой як багато грошей. Тож далі ми перевіряли, як хто вміє накопичувати гроші.  А допомогла нам в цьому гра-естафета «Копійка гривню береже». Діти розділилися на дві команди. На лінії фінішу поставили  чашки-скарбнички.  Кожна команда стала в колону один за одним. На носок ноги першого з учасників команди кладеться монетка.  Гравець намагається , не впустивши, пронести її від лінії старту до фінішу і скинути в скарбничку. Впустивши монету, учасник вибував їз гри. Можете лише уявити з яким азартом проходила ця гра.

 Зібравши кошти ми відправились на острів відпочивати.  А на островах,  як відомо,  відпочивають  світові зірки.  Двом учасникам з аркушем паперу і ручкою за 2 хвилини потрібно було зібрати якнайбільше автографів на згадку.  Цей конкурс  «Зірковий автограф»  і завершив наше свято.                                             

                          

А ще для мене була приємна хвилина вручення грамоти класному керівнику  3-Б класу Смолінського НВО Дейнега Аллі Миколаївні за активну участь в проведенні масових заходів  у Смолінській бібліотеці №1. Це грамота від Смолінського Відділу  освіти, культури, молоді та спорту. Дякую за співпрацю та  сподіваюсь на подальшу плідну роботу.

 

 

 Українські вишиванки – наче райдуги світанки.

Вишиванка наша, вишиванка,
вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки.
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

Традиційно у третій четвер травня українці відзначають День вишиванки. А в 2021 році ми відзначаємо 15 років від дня заснування цього свята.

Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою, є одним із яскравих символів української культури. До того ж, одягаючи вишиту сорочку, демонструєш не тільки її красу й унікальність, але й засвідчуєш свою приналежність до віковічної української культурної традиції.

Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, вона є символом краси та міцного здоров’я, а також щасливої долі, вірності та любові. Вона настільки глибоко увійшла в наше життя , що в Україні встановили навіть спеціальне свято – День вишиванки

   Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою гордістю та автентичною ознакою. Зараз елементи української вишиванки використовують у своїх колекціях визнані у світі модельєри.

Українська вишита сорочка пройшла довгий та тернистий шлях до наших днів. Ось кілька найцікавіших фактів про цей витвір мистецтва.

  Українська вишивка бере свій початок у період трипільської культури, епохи пізнього неоліту  А також ще Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України

 Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі та всюди, де тіло було відкритим. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

 Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність.  

    Першим модником 19-го століття, котрий поєднав вишиванку з буденним одягом став Іван Франко. Сучасники згадували: "Де б він не з'являвся, неодмінно привертав увагу своїм піджаком та вишиваною сорочкою поміж пишних комірців та краваток".Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.

    У кінці 19 століття про український традиційний одяг заговорила вся Європа, яку важко чимось здивувати. В 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишивок. Українські орнаменти зачарували тамтешніх модниць, а в самій Україні розпочалися перші наукові дослідження вишивки.    

Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.  

 Одним з найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками

  Вишита сорочка – це вже давно не  музейний експонат. Це частина стильного та сучасного образу, від класичного до повсякденного.

 

  

 

 

Моя Європа.

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. Рішення щодо відзначення 9 травня Дня Європи в Європейському Союзі було прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані.

В Україні, згідно Указу Президента з 2003 року День Європи ми святкуємо в третю суботу травня. . Цей день став символом нового початку, вільного та успішного шляху, мирної співпраці між суверенними націями, що ґрунтується на спільних цінностях та спільних інтересах, миру, солідарності, демократії, добробуту людей та верховенства права. Прагнення до європейського рівня життя, європейських цінностей і стандартів визначило європейський вибір нашої країни Ведуча. Це свято в черговий раз нагадує нам, що Європа починається у серці кожного з нас. 

На викладці документів  «Моя Європа» користувачі Смолінської бібліотеки №1 можуть  знайти відповіді на такі питання:

1. Європейський Союз.  Члени ЄС. Цілі, принципи, задача  та критерії вступу до ЄС.

2. Структура та установа Європейського Союзу.

3. Віхи в історії Європейського Союзу.

4. Правова система ЄС.

5. Який з термінів правильно вживати «Європейський Союз», «Європейське Співтовариство» чи «Європейська  комісія»?

6. Від Європейського Співтовариства до Європейського Союзу.

7. Які державні мови Європейського Союзу?

8.Хто головує у Європейському Союзі?

9. Глобальна роль Європейського Союзу.

10. Євро – єдина валюта Європейського Союзу.

       Таклж на виставці можна знайти короткий опис країн  Європи, та сценарії проведення  Дня Європи.

 

 

«Хай завжди буде сонце,

хай завжди буде мама, хай завжди буде мир!» 

Мама... В усі часи всі народи пов'язували з нею найсокровенніше, возвеличували її як найбільшу святиню. Вона — корінь життя, берегиня роду людського, вона та квітка, промінь якої ніколи не в'яне, а розцвітає з плином літ усе ясніше. Недарма ми кажемо: мати — Вітчизна, ненька Україна.

Шанобливе та поважне ставлення до жінки-матері, її високий авторитет у сім’ї і суспільстві за всіх часів були притаманні українському народові, а материнська любов була і є надійною, могутньою силою, опорою духовності, інтелекту, звершень.

Це свято особливе, сповнене щирого почуття любові, глибокої вдячності і безмежної шани до жінки-матері, тому з нагоди Дня Матері та Дня Сім’ї, в Смолінській бібліотеці №1 пройшло свято «Люба, мила,рідна моя мати».в якому взяли участь учні 3-Б класу Смолінського НВО, класний керівник Дейнега Алла Миколаївна. Діти  декламували вірші про маму.

  Метою свята було прищепити учням велику любов до неоціненного скарбу — матері, необхідність бути вдячними своїм матерям протягом усього життя; дійти висновку, що поки живе мама, доти живемо й ми.

   

 

150 років від дня народження

Василя Семеновича Стефаника 

Смолінська бібліотека №1 представляє виставку «Реформатор української прози».

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів Гнятинського повіту на Станіславщині (нині – Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина.

Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломії.

Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р.

Перша збірка новел – "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – "Камінний хрест", яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як "Камінний хрест", "Засідання", "Лист", "Підпис"). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із "Синьої книжечки" ("Сама-саміська", "Ангел", "Осінь", "Школа"), новели зі збірок "Камінний хрест" ("Святий вечір", "Діти"), "Дорога" ("Сніп", "Вістуни", "Озимина"). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані ("Сини", "Дід Гриць", "Роса", "Межа").

1901 р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – "Дорога", яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника "Дорога" та роком раніше написаній ліричній сповіді "Confiteor", що в переробленому вигляді була надрукована під назвою "Моє слово". У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану ("Давнина", "Вістуни", "Май", "Сон", "Озимина", "Злодій", "Палій", "Кленові листки", "Похорон").

У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та ін.

З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. – у Стецеві, а потім до кінця життя – у Русові.

У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак мав трьох синів.

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – "Моє слово". В ній уперше була надрукована новела "Суд", яка завершує перший період творчості Стефаника.

1907 року письменник став заступником депутала австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обов’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р.

Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянських журналів свої нові твори.

1916р. Стефаник пише новелу "Марія", яку присвячує пам'яті Франка. За "Марією" письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду ("Діточа пригода" і "Марія") склали п'яту збірку – "Вона – земля", видану 1926р.

У 1927 – 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала присвяту «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редгував Д. Донцов.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Слава Йсу", "Людмила", "Каменярі".

Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 р. персональну пенсію, від якої, Стефаник у 1933 р. відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. 

До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

 

 

 

ДІАНЕТИКА

    Якщо хочеш зрозуміти себе і навколишній світ – зайди до бібліотеки. Тут на полицях не книги, а відповіді на твої запитання. Це  бестселер, книга.  яка дає відповіді на 1000 ваших ЧОМУ? Книга для допитливих.

 Вона   містить відкриття, які називали більш революційними, ніж винахід колеса, або відкриття вогню. Вона залишається бестселером уже більш ніж 50 років. Понад 20 мільйонів надрукованих примірників книги переконливо свідчить про те, що "Діанетика" є найпопулярнішою книгою про людський розум в історії.

Переведена на 52 мови, включаючи українську!

Книга "Діанетика: сучасна наука про розум" дає відповіді на питання:

-що штовхає вас на вчинки, про які ви потім шкодуєте?

-чому люди роблять боляче тим, кого люблять?

-звідки беруться комплекси, страхи, дурні звички і різні відхилення?

-чому людина переживає невдачі, спивається?

-чому руйнуються сім'ї?

-чому близькі люди часом дратують?

-чому людина довго не може пережити розлучення, втрату, зраду?

-чому діти часто хворіють, погано вчаться, і чому роблять назло?

-чому погіршується пам'ять і здоров'я загалом?

 ЧОМУ? ЧОМУ?  ЧОМУ?...

    Дуже символічно, книга Діанетика вийшла в світ "9 травня 1950 року". Автор пройшовши крізь війну постарався донести нам, що в сучасному світі можна обійтися без війни і позбутися наслідків різних війн. З перемогою Вас.

    Її не потрібно шукати в інтернеті, чи замовляти в книжкових магазинах. Вона тихо чекає вас в Смолінській бібліотеці №1.

 

 

Тільки пам’ять не сивіє, вічно житиме в віках.

8 травня – День пам’яті та примирення. 9 травня – День Перемоги над  нацизмом у Другій Світовій війні. Ці дві дати мають різні назви, але мають одну  мету: зберегти у людській  пам’яті ті неймовірні жахіття концентраційних таборів, спалені села, зруйновані міста, голод, холод, мільйони смертей не лише військових, але й мирного населення дітей, жінок, стариків. Війна приносить із собою нелюдські випробовування для народів, які потрапили в зону військових дій. Та найголовніше ми повинні пам’ятати, що саме наші солдати принесли мир не лише на наші землі, але й в країни Європи. Для вихованців Смолінської школи мистецтв відділення образотворчого мистецтва керівник Алла Геннадіївна Чабанюк   в Смолінській бібліотеці №1 проведено урок мужності  «Тільки пам’ять не сивіє, вічно житиме в віках». Бібліотекар розповіла про трагічні події , що відбувалися в роки війни на  території України. В свою чергу діти розповідали про своїх дідусів та бабусь, які пережили війну. Увазі дітей було представлено кращі вірші українських поетів про війну, та  відео «Діти війни».

    Хвилиною мовчання вшанували солдат, що не повернулися з війни.

 

 

Не загасити  пам’яті вогонь...

 Як швидко летить час!  Безжальний час…  Він покриває попелом голови ветеранів і безжально  забирає їх з нашого земного життя. Забирає останніх свідків тих жахливих подій, яким сьогодні минає 75 років.

Пам’ятайте !  Через віки, через роки … про тих, хто вже не прийде  ніколи… Пам’ятайте!  Вічна пам’ять  тим, хто  захищав Батьківщину від фашистської чуми.  Вічна пам’ять  тим, хто  не повернуться ніколи…

      Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, солдатів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. Саме цим людям і подіям

присвячено виставку інсталяцію в Смолінській бібліотеці №1. На ній представлені книги, що висвітлюють події того часу: це спогади, мемуари, історичні довідки та художні твори українських письменників.

    До вашої уваги пропоную декілька віршів нашої землячки Світлани Денисової, які хвилюють серця, не залишають байдужим нікого.

 

 Для нас ти - Герой, полігший солдате,

Героєм ти став, й залишишся навік...

Ти життя, що дали тобі батько і мати,

Із честю віддав у бою, за нас всіх.

 

Хіба ж цеї долі бажали для сина

Батьки? У той час коли ти народивсь...

А чи може хотіли посивіть в ту днину,

Коли стукіт серця твого зупинивсь?

 

Ні, не доленьки цеї для тебе хотілось,

А бачилось: ти підростеш, збудуєш сім'ю...

Як щастя своє не ховали, раділи,

Коли ти привів наречену свою...

 

Весілля твоє всим селом відгуляли.

Здавалось, що щастю немає кінця...

Та раптом біда... Ой матінко! Тату!

Постукалась в двері жорстока війна...

 

Стоїть на порозі розхрістана мати,

Вагітна дружина ридає в сльозах.

Лиш батько мовчить, і сльози ковтає,

Гіркий біль і смуток у нього в очах...

 

Тягнулися дні у чеканні на звістку :

- Матусю, живий. У відпустку прийду...

Ой не судилось... Вдягла чорну хустку,

Та замість синочка стрічає труну...

 

Та що ж ти за доле, лиха та проклята?!

І де взяти втішні й подяки слова?

Для матері й батька? За сина-солдата...

За те, що Героєм посмертно він став...

                                 ( Автор:С.Денисова)

 

Сегодня обращаюсь я к Солдату.

Уверена, что никому не сложно, как тебе:

Ведь ты присягу, клятву дал когда-то,

За свою Родину сражаясь умереть.

 

И отступить ты не имеешь права.

Включить уже не сможешь,, задний ход ".

Простившись с другом на Алее Славы,

С рассветом вновь уходишь в бой.

 

И там, в бою, плечо другим подставив,

Ты жизнь свою доверишь только Богу, Небесам.

Пощады не прося, сквозь боль, без страха,

Не раз ты приказанья свыше выполнял.

 

Тебе не ведомы другие чувства :

Всю жизнь ты только слышишь:,,Долг и Честь".

Но даже если бы назад и мог вернуться -

Ты клятвой не сумел бы пренебречь.

 

Ведь ты гордишься доблестью Солдата.

Поверь, горжусь и я вместе с тобой.

Сказать хочу,, Спасибо" что когда-то -

За Честь ты выбрал защитить меня собой.

                          ( Автор: С.Денисова)