Година інформації

Брати просвітителі – першовчителі слов’янства.

 Під такою назвою  пройшла  година інформації в Смолінському НВО, яку підготувала і провела бібліотекар селищної бібліотеки№1 Наталія Сизранова .  Історія цього свята дуже цікава її варто знати, або  ж пригадати.

           У третій декаді травня Україна відзначає День слов’янської писемності та культури. Традиція відзначати це свято зародилася ще в кінці 80-х рр. минулого століття, то й назву вона одержала традиційну для тих часів: День слов’янської писемності.

У цей день вшановуються святі рівноноапостольні – першопросвітники Кирило і Мефодій. Вони – творці писемності, здійснили переклад богословських книг з грецької мови на старослов’янську, поширювали християнське вчення. Поява абетки і виникнення писемності сприяли розвиткові літератури слов’янських народів, і слов’янська мова стала третьою в Європі після грецької та латини.

Слов’янська писемність і культура належать до найдавніших у Європі. Як доводять вітчизняні та зарубіжні вчені, писемність народу, що прийшов з Азії і розселився по Дунаю, Дністру, Бугу, Дніпру та Віслі виникла задовго до прийняття християнства. Задовго до того часу, яким датовано перші писемні пам’ятки, що дійшли до наших днів. Якщо ж, наприклад, говорити про народ, який пізніше став називатися українцями, то писемність на його території була відома ще русам антського періоду. Сусіди русів зазначали, що на берегах Дніпра писали «чьртами и ръзами». Який вигляд мало це письмо? На це запитання нинішні вчені однозначної відповіді не знаходять.

Слід нагадати, що існувало дві давньослов’янські абетки, якими користувалися християнські проповідники – глаголиця та кирилиця. Глаголиця була розповсюджена у X-XI ст.ст. переважно у західній частині Балканського півострова та у Великоморавському князівстві, де проповідували брати. Кирилиця була створена дещо пізніше. В основу абетки було покладено грецьке письмо. Кирилиця була розповсюджена у південних, східних та західних слов’ян.

Створення уніфікованої для усіх слов’ян писемності мало велике значення в історії країн південно-східної Європи, зіграло, зокрема, позитивну роль у зміцненні зв’язків українського та болгарського народів, їх державності.

Розвиток культури Київської Русі відбувався самобутнім шляхом, але на той час під благотворним впливом болгарської писемності та культури в цілому. Багато які книги, не лише богослужебні, спочатку перекладалися з грецької на старослов’янську мову болгарськими просвітниками.

У давньоруських літописах є згадки про відкриття при князівських дворах шкіл для дітей бояр, де викладали ченці-просвітники.

У цілому ж, саме в період Х-ХІІ ст.ст. були закладені основи тих дружніх взаємовідносин наших народів, що в подальші віки успішно розвивалися.

Переймаючи багато цінного з культури давньої Болгарії, самобутня культура Київської Русі, починаючи з ХІ ст., своєю чергою також впливає на культуру Болгарії. За Дунаєм поширюються житія руських святих – Ольги, Бориса і Гліба, Феодосія Печерського та ін.

Великого значення набувають не лише для Русі, але й для усього слов’янства чудові взірці давньої літератури: «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання» Володимира Мономаха, звід законів «Руська правда».

Культурний взаємовплив здійснювався на той час різними шляхами і найперше через особисті контакти давньоруських і болгарських просвітників, шляхом безпосереднього спілкування населення на нижньому Дунаї, вихідців з Русі і Болгарії, в монастирях Костянтинополя і Афона.

Благотворний взаємовплив проявлявся також у сфері мистецтва, насамперед, в архітектурі, живопису, церковно-півчому мистецтві, в художніх ремеслах, народній творчості в цілому, в побуті. Християнська культура, привнесена з Візантії через Болгарію, зазнавала впливу корінної культури слов’ян.

Творилося нове мистецтво, що пережило віки. Знайомство з такими видатними спорудами культової архітектури XI-XIV ст. як Софійський собор, Золоті ворота, церковно-соборний ансамбль Києво-Печерської лаври у Києві і Боянська церква у Софії, церква Сорока мучеників у Тирново, церкви святих Івана Хрестителя, Стефана, архангелів Михаїла і Гавриїла, храм Вседержителя в Несебрі тощо дозволяє говорити про спільні риси, зокрема, в способі змішаної кладки стін, при якому ряди каменю і цегли чергуються, а також у внутрішньому художньому оформленні приміщень, що проявляється в схожості мозаїки і фрескового живопису іконопису і стінопису, за стилем і змістом, за художнім виконанням, розташуванням, за характером виробів художнього ремесла.

Св. Кирило та Мефодій показали сучасникам і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, здатні служити людям упродовж тисячоліть. Саме тому свято рівноапостольних св. Кирила та Мефодія, яке відзначаються 24 травня, – добра нагода для осмислення духовного заповіту видатних слов’янських просвітителів, апостолів слов’янства, які, не забуваймо, прислужилися й до становлення християнської культури українців у часи Русі-України і спадщина яких допоможе відповісти на виклики ХХІ століття.

(Матеріал з Блогу Національної Бібліотеки України для дітей)

Дізнайся більше:

24 травня – День слов’янської писемності // Завуч (Шкільний світ). – 2009. – № 14. – С. 1.

Давидова, Л. Л. Творці слов’янської писемності : 24 травня – День слов’янської писемності та культури / Л. Л. Давидова // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 4. – С. 99-100.