субота, 23 жовтня 2021 р.

 

«Спадщина  Предків»

9  життів Івана Сірка

Іван Сірко (1605 – 1680) – просто легендарна особистість. Він ходив походами на Османську імперію та Крим, керував козаками в часи Тридцятирічної війни, володів магією та не програв майже жодної битви. То яким був цей лицар козацької України?

Легенди та факти про «вовка» Сірка

Життя Івана, оповите легендами, неначе штаб квартира ООН прапорами. Скільки всього містичного та міфічного мабуть не придумали про жодного з козацьких лідерів. Спробуємо розвіяти декілька міфів, які міцно укорінилися в нашій історичній пам’яті.

По-перше, багато хто думав, що кошовий отамана запорожців походив із бідноти. Історик Юрій Мицик у своїй праці  «Іван Сірко» документально доводить, що герой цієї оповіді — з православного шляхетського роду. Королі Речі Посполитої в листах називали Сірка «уродзоним», та шляхтичем. Так, слово «шляхтич» може викликати недобрі асоціації з польськими гнобителям тогочасного українського селянства, але такий порядок речей був закладений у наші голови ще радянською системою.  Насправді, цей термін означає поняття «лицар», «шевальє», «дворянин».                                                                                            

Іcнує легенда, що Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально відомий козак, як військовий лідер, здобув 65 розгромних перемог, а програв насправді близько десятка невеличких боїв, які великої ролі у тих воєнних кампаніях не грали.

Сірко також встановив знатний рекорд у історії Запорозької Січі. Починаючи з 1659 і по 1680 рік, він не менше як 15 разів обирався кошовим отмаманом Війська низового запорозького. Відомий дослідник постаті Сірка історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав 8 разів, а сучасні науково-популярні статті в мережі говорять нам, що 12. Але згаданий Юрій Мицик просто впевнений, що саме 15 разів, і підтверджує це джерелами, які досліджував та збирав майже 30 років.

Що ж до легенд про отамана, то багато з нас чули такі розповіді: Сірко був автором славнозвісного листа турецькому султану. Художник Ілля Рєпін, зобразивши Івана Дмитровича як головного героя картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але історики твердять, що той лист, який послужив поштовхом до написання знаменитої картини, є пам’яткою літературної, ба навіть –  школярської та бурсацької творчості. Перші варіанти «листа» відомі ще з 1600 року, є списки, датовані 1619, 1620, 1667, 1677, 1683 роками. Підписані тогочасні козацькі е-мейли різними особами. То «низові козаки»,  то «отаман Захарченко», то «Іван Сірко». Мають ці листи різних адресатів-султанів – Османа, Мехмета ІV тощо. Скоріш за все цей лист не має нічого спільного з реальним листуванням такого рівня.

Про стереотипи, які витають навколо постаті кошового пише вже згаданий історик Юрій Мицик:

Зовнішність і вдача Сірка не завжди збігаються з узвичаєними уявленнями про нього, що склалися в деяких художніх творах. Козацький ватажок мав зріст трохи вищий від середнього (174-176 см.), правильні риси обличчя, рівний ніс. До речі, це інтуїтивно вловив великий Релін, зобразивши його в центрі своєї картини “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”. Цікаво, що прототипом для образу Сірка на картині став відомий військовий діяч генерал Драгомиров. Лише одна істотна деталь не була відома Рєпіну та його консультантові Д. Яворницькому – родима пляма червоного кольору, яка була в Сірка на нижній губі з правого боку. Сучасники вважали її “божим знаком”, даним на те, щоб відрізняти його од звичайних людей. Великий гетьман коронний, майбутній король Речі Посполитої Ян Собеський, який добре знав Сірка й зокрема бачився з ним у Брацлаві 1671 року, писав тоді ж у листі: “Сірко чоловік дуже тихий, поступливий, лицарський і, здається, дуже зичливий, має велике довір’я в козацькому війську”. Джерела засвідчують, що славнозвісний козацький ватажок був глибоко релігійною людиною, безсрібником, навіть аскетом, рідко споживав міцних трунків. З цим останнім чи не найважче змиритися прихильникам стереотипів про звичаї та спосіб життя запорожців, – пише історик та священник.

Щодо магічних здібностей Сірка, то тут можна пригадати історії, як він убив чорта одним пострілом у річці, яку потім назвали Чортомлик, як ні кулі, ні шаблі не брали отамана, як козаки після смерті ходили в походи з рукою кошового, і перемагали. Подейкують, що рука Сірка навіть московитів одного разу врятувала. У 1812 році, коли Наполеон увійшов у Росію,  руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви, і доля війни була вирішена. Хоча, варто пригадати, що перед тим французи спалили місто.

               

                       

Але вперше Іван Сірко в історичних джерелах згадується не як магічний козак-характерник, а як Вінницький полковник, який у середині 1644 р. разом з Богданом Хмельницьким, веде переговори з французьким послом у Варшаві графом де Брежі щодо участі запорожців у війні з Іспанією. Переговори завершились успішно, і 19 квітня 1645 року було укладено угоду про набір на французьку службу козацького корпусу з 2,5 тисяч козаків.

У жовтні 1645 року козацький корпус під командуванням полковника Івана Сірка на французьких кораблях відправився з Гданська до Франції. В той час французькій армії дуже шкодила приморська фортеця Дюнкерн, завойована іспанцями і з якою французи не могли дати собі ради.

Тривалий час французи не могли здолати оборону Дюнкерна і за порадою поляків вирішили запросити на допомогу корпус українських козаків. Тож, підійшовши під Дюнкерн, Іван Сірко в морському бою розбив іспанську ескадру, захопив кілька кораблів із гарматами і, посадивши на них козаків, нічним десантом з моря вдерся у фортецю за одну ніч. Успіх бою і козацька звитяга страшенно здивувала французів, і згодом принц де Конде назве їх „дивовижними”.

Із Дюнкерна козацька ескадра пішла курсом до порту Кале, звідки, розігнавши іспанців, десантувалась на берег і протягом двох років успішно визволяла французькі землі. З європейською славою повернувся Іван Сірко з козаками в Україну в 1647 році й відразу активно включився у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. В 1653 році Сірко особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем, де діяв сміливо і рішуче, а в 1654 році став одним із перших полковників українського війська.

(Автор: Роман Коржик
- Культурно-історичний, просвітницький проект "Спадщина Предків")

Немає коментарів:

Дописати коментар